Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Звинувачує в крадіжці! «Бандитка!» а та дибки!.. і вже!.. кидаються одна на одну в пір'ї… овва! Мімі дістає прочухана!.. два стусани в ніс!.. дамська баталія, є така річ!.. ще два ляпаси!.. Родольф, хоч і був битий, хоч у лахмітті замість редингота, іде в наступ! він проти, щоб його жінку били! справа честі! зараз провчить заразу Туазельку!.. хапає її! валить!.. щойно падає, а вже знову на ногах!.. Родольф на неї! справжня битва! уже не в повітрі битва, ні! не на Небесах, ні! у брамі! «плюгава! халява!..» ляпаси! і товченики!.. «ферт! жевжик!» Родольфу дістається!.. дає здачі!.. заточується!.. вона теж ледве стоїть… «Бальзаму, мерзотнице!.. бальзаму!» не знаю, хто тут мерзотниця?.. хто тут крадійка? Туазелька криво посміхається! їй-бо! «Свиня! Задрипа! Обмовниця!» Родольфа товчуть, але він бравий!.. плюх! бух! це характери — Мімі, Родольф, церберка!.. але ніхто не дбає про мою пацієнтку! негідники! брррум! брранг! нас знову трусить! це знадвору! коридор уже не розколюється, а тільки гойдається!.. гармата гримить!.. я вам казав, мовляв, скінчилося… Де там! щастя, що лежу! на кахлях!.. може підвестися?.. нехай б'ються хоч до смерті!.. втрутитися?.. гай-гай, не варт! ага, от вони! «а-а-а!» перекочуються через мене! ураз! усі троє! перекочуються! клубком! «Гівнючка! п'яничка! лайно!»… отак шпетять одне одного… уже не чубляться… сил уже не мають… але ж тільки Бог знає, які дурні!.. аж до відрази… до нудоти… підлога хитається теж до нудоти… безперестану!.. підіймається! тобто підлога! і опускається! кахлі! хвилями!.. американські гірки! я вам казав, що все скінчилося! дулі з маком!.. ще більше сиплеться!.. і ближче, ніж раніше… схоже, біля резервуара!.. знаєте, де це?.. тобто вище від Тертру… вухом до землі… слухаю землю… і потім далі… північніше… ти ба, ніколи не скінчиться!.. а ще й колотнеча у брамі!.. троє несамовитих — Родольф, церберка, Мімі! знову б'ються! відсапалися!.. душили мене!.. уже не душать! хоч щось!.. схоже, перемагає консьєржка… найдошкульніша!.. найдошкульніша!.. Мімі на ногах, але хитається… майже не відповідає на стусани: динь! по щоці! вона підставляє! другу щоку! «Босячка! босячка!» це вся відповідь… похнюпилася… похнюпилася… її Родольф теж понурий… сидить… задом на підлозі спиною до стінки… Пані Туазель вивищується! вивищується! лайкою, стусанами, усім!.. от яка ситуація…

Коли я вам оголосив, що все краще… мені здавалося… таке враження від неба… тепер краще бачу… дивлюся… спостерігаю… у хмарах менше бенгальських вогнів… певно! і на землі, на ґрунті… значно менше!.. небо забарвлюється в сіре… не піротехнічне, а природне, коли під ранок сіріє!.. от!.. між хмарами ще хиляються свічки… зелені… жовті… то тут, то там… але вже не блискучі й не тріскучі… на сірому тлі світанку видно їх парашути… ширяють отак… в один бік… у інший… але слабкі!.. тліють… феєрверк закінчено! видиво!.. а тим часом нас добряче кидало, притискало, котило від стінки до стінки! хоч кістки при собі, барило ціле, не як редингот! не лахміття! оце диво, так диво! кажу дуже відверто, міркую… та міркування уриваються… одне уааа! два уааа! три!.. чотири!.. сирени!.. справді сирени! Востаннє завивали ще до опівночі… я думав, вони всі повклякали… де там! квилять! ще й як!.. а одна отут поблизу писклява… не з таким звуком, як інші… сирена Оттавіо, чорт забирай! сирена Сакре-Кер! достоту!.. аж на вершечку бані!.. ручна сирена… на вершечку бані, там є такий закуток…

Світанок, кінець… усіх сирен!.. попереджаю плазунів!

— Агов, скоцюблені, кінець! кінець! гей, пияки!

А ті ще не напилися, от бісові душі!.. відповідають: «Ммм!.. Ммм!» почули мене… котрі під столом… стасовані, сплетені, зліплені… скільки їх туди закотилося? шість… вісім… дванадцять… наважуються… визирають у вікно… ага, чотири дами виходять з туалету!.. малесенького туалету між умивальником і коміркою… не падають… ні! ні… а як їх інші лають, котрі так настрахалися…

— Ми тут мало не померли! ми мало не померли!

А ті захищаються…

— Та ні! Та ні! От дурепи!

Усе, чого вартують!.. бо недооцінили небезпеки! відважні з-під столу не терплять докорів! їм треба додому… бо тривога скінчилася! і це все! отже? зводяться на ноги… четверо дам перегородили коридор… «ану! з дороги! з дороги!»… Пірам теж неспокійний… йому треба знайти хазяйку! завзято махає хвостом якраз мені по носі!.. тільки я не підводжуся! я обережний… а він хвостом махає!.. не хвіст, а справжній віник! аж до болю!.. помічає! лиже мені обличчя… ухиляюся від його хвоста… від язика!.. аж тут ціла юрба! купа людей з вулиці… усі під брамою!.. безладдя!.. піднімаються на поверхи! піднімаються!.. усі на сходах! додому! додому! а я зіщулююся, мовчу собі!.. нехай спочатку порозходяться! геть!.. саме цієї миті мене хапає чиясь рука!.. дві руки! знову Клео, от пришелепуватий!.. «Моя дружина, докторе! де моя дружина?» Коли сам себе знайшов, то й жінку свою хай шукає!.. треба постаратися!..

— Ви її не бачили?

От причепився.

— А Лілі? ви її не бачили? ви?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века