Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Я зможу Дельфіну напоїти!.. розтулити щелепи! десятьма! двадцятьма! двадцятьма п'ятьма ложками, як треба! ти ба, зсудомило! а товстун, тобто чоловік, Нормансище, йому до лампочки, що його жінка не може пити! чи вона отямиться, чи ні! він через розлам не скочить! лежить у калюжі попід стінкою! хлюпає, хропе… єдиний, хто б нас позбавив, скинув би його в провалля, гегемота! але його десь нема! Оттавіо! сирену крутить! от невдача! але стривайте, я сирени щось не чую! є така справа… «волонтер сирени»!.. він так каже! каже! волонтер по сідницях, так! ще й який!.. волонтер по сховищах у метро! правда з правд! сідниць сідниць сідниць повно у метро! на кожній станції! отам Оттавіо й забарився! загубився у сідницях!.. тепер його не дочекаєшся!..

Аж ось надходить великий струс… бачу по стінах… по візерунках тріщин… час гуртуватися в фалангу!.. Руки, голови, лікті, усе укупі!.. усі вкупі перескочимо або провалимося! всі гуртом!.. розганяємося і гоп!… «А-а-а-а!» зойки! які зойки! не дострибнули!.. наскочили на перешкоду!.. у розламі!.. просто посеред розламу! «ай!.. ой!..» у розламі!.. посеред розламу!.. бронзовий столик!.. не помітили!.. Армеллин столик!.. упав… загруз… отам!.. і ми на нього наскочили! уся наша стонога! з розгону! бубух! уся наша стонога фаланга! ох і забилися! подряпалися!.. катастрофа!.. відлетіли назад! Так! уся когорта! розкидана попід стінками! А стогону! а скиглення! а люті! і недарма!.. адже так вправно стрибнули!.. певно б, перескочили! аби не той клятий столик! що ж, нова спроба!.. спершу витягнемо столик!.. вибору немає!.. витягнемо та й поготів!.. тим часом бранці шахти ліфта гукають на допомогу…

— Сюди! Ходіть сюди!

Хотіли б голосніше, та не можуть… занадто стиснуті, занадто розгублені!.. з останніх сил пнуться видертися з-під ліфта… ось хтось один виткнувся!.. потім двоє… потім троє!.. їх вабить консьєржчина квартира… а не нам допомогти, от негідники!.. не клятий столик витягти… ні! рачкують битим склом… порпаються… зашпортуються… смішно дивитися… власне, певним чином… доповзуть?.. не доповзуть?.. налазять одні на одних… а якщо попадають у розлам?.. чіпляються за товстуна… хапаються…

— Гей, недоріки! недоріки! сюди! до нас!

Нехай би допомогли! і той теж міг би підсобити! отой згори! атмосферна кара! обрубок у гондолі! Небеса міг би втихомирити! єроплани назад завернути! міг би, але за таких обставин марно хоч на когось покладатися!.. от де капость! не допоможе жодне чудо! серйозного лишилося тільки гармати! а які несамовиті, прошу дуже! увесь вісімнадцятий район вивертають! що з Тертром виробляють! потім раптом цілять у вулицю Франкера!.. і навіть іще ближче! колишню майстерню Делатра! розумієте, вулиця вгору… у нас під вікнами… майданчик для гри в кулі… схоже, вони тепер грають у шрапнелі й закидають їх у чагарі, у хмари! куди хоч!.. на пустир…

— Який ще пустир?

Гай-гай, все змальовую докладно!.. хіба вже немало розповів? бо я тут розказую, розказую… ледь про Дельфіну не забув! вона під столом, Дельфіна… напроти!.. от ви, ви б той розлам перестрибнули! ураз! атлетичним стрибком!.. ми б замилувалися!.. а столик?.. столик там собі стирчить! будинок хилиться, розлам хитає і гойдає, та столик міцно вгруз!.. як ми забилися об нього! уся стонога! і що? і що? не думайте, що я прибільшую!.. ні на хвильку! були б ви тут зі мною на межі прірви… ви б не втішалися… біля провалля поміж плитками, яке то ширшає, то вужчає!.. і його ще перескочити!.. хочу відштовхнутися від Нормансового живота! хочу стрибнути! з його барила! розумієте! з його барила, як із трампліна! відштовхнутися! збираю всю свою енергію! зосереджуюся! перескочу! але Ремон не пускає! не хоче, щоб я стрибав! раптом! хапає мене за торохкалки! «Раз, два, нумо!» тримає! щоб я витягав столика! я теж! укупі з ним! із ними! обов'язково!

— Докторе! докторе!

Гуртом! гуртом! не дають мені стрибнути! Трясця! а чоловік? товстун? хай нам допоможе, гегемот такий!.. навіть з розбитою головою!.. ні?.. як він двері розтрощив! як свою силу показав! він і столика може витягнути! я бачив, як він двері розтрощив! трррісь! але про нього вже ніхто не дбає! тільки про Дельфіну! тільки про Дельфіну!.. марно їм кажу, що він хропе, перевертається, втрачає кров, їм начхати! наплювати! переймаються тільки Дельфіною!.. за мною стежать… хто розсудомить щелепи? я! хто ще? хто має дати їй бальзаму? Усі хочуть долучитися! усі!.. гаразд!.. хай по-їхньому!.. не заперечую… вррромб! хвиля нас хапає, підіймає! ставить на ноги біля стінки!.. і знову кидає під браму! за яких чотири секунди… від ліфта біля старого входу!.. аж до вулиці!.. знову отримую по голові! мене знову кидає, б'є об усе, що є! страшний біль, ви не уявляєте! боюся подумати про перелами… схоже, що двох ребер!.. що казати про голову! голова!.. з одного боку так краще, вже нічого не чую… лежу біля входу до коридору… не потрапив у розлам, не натрапив на столик!.. але скалки!.. відчуваю бите скло!.. обтиканий скалками!.. користаюся, що опинився тут, майже надворі, гукаю Жюлю…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века