Феєрія для іншого разу

Між собою чи де Зейс клянуть?.. не знаю… не задоволені, це точно! брррум! удар з-позаду… нас котить до іншого кута, усіх!.. назад!.. тіла… пляшки… Туанон… Пірама… і мене!.. у шахту ліфта! попід ліфт! схоже, уся Гірка напнулася, розбухла… потім зібгалася… струси, хвилі, уявіть собі!..

— Це чи не тисячний порив!

— Еге ж! еге ж! що поробиш? тисячний! пориви з провалля біля «Дюфаєля»!..

Усі це знають! увесь район! що найгірше провалля під «Дюфаєлем»… три кар'єри один над одним!.. три кар'єри розбухають! як бомба проб'є, то так трусоне! і вся Гірка може завалитися! а що тоді наш розлам! ми навколо нього плазуємо хто куди! лишилося тільки Провидіння! але ті пияки начхали на Провидіння… хто блює… хто лиже… їх може забрати вкупі зі склянками і меблями… бо трусить не тільки в Армелли!.. згори, з поверхів!.. може затягнути у вогонь!.. на авеню!.. але ні!.. ні!.. зачепилися… згрудилися і оббльовуються… досить хоч раз визирнути назовні… я визираю, як я вже казав, визираю!.. розповідаю вам!.. там і далі бенгальські спалахи… шрапнелі… скільки вже наблимали!.. про жар навіть не кажу!.. як у печі!.. і гірше!.. я, котрий не пив і краплі ні джину, ні коньяку… нічого!.. мені б трохи води!.. тільки води!.. мені й Піраму!.. тільки води!..

— Пані Туазель! згляньтеся, хоч трохи води!

Де ця сторожиха?..

— Лілі! Лілі! Лілі!

Ага, Лілі!.. бачу її!.. була отам!.. ні!.. не вона!.. самі відблиски!.. бенгальські відблиски… сині! примарилося, либонь, примарилося? привіт! тоді кричу в повітря, до того… бомби чи не бомби!.. він почує!

— Ти не бачиш Лілі?..

Ні! спраглий! спраглий! подає мені знаки, що хоче пити! ти ба який! усі хочуть пити! кнур! ців кнура!

— Стрибай, гей! сальтисоне! ковбасоне!

Дуже хочу, щоб стрибнув! з розгону! розгін!.. з гондолою!.. ні? ні?.. бо він голий… то попливе!

— Стрибай і пливи!

Якщо злетить, то полетить!

— Монгольф'єр!

Як полетить у полум'я, то поп'є!.. як полетить ген високо… ще вище!.. у глибінь Небес… родину Лютрі зустріне поза Небесами!.. посміється!.. ми теж гучно порегочемо! жовто! червоної синьо!.. така феєрія!.. а тут мчать знову літаки!.. посипають!.. притрушують!.. червоним! жовтим! синім! зеленим! це трохи більше, ніж у Плінія! У нас сто Везувіїв за раз!.. і з усіх боків небокраю! він отруївся сірководнем, той Пліній! а ми? ми?.. теж мені, натураліст недороблений! Везувій — то лиш мініатюра поряд з тим, як земля під нами здіймається, вивергається, вирує з-поза Анделіса на заході до Кретея на півночі! і ще двадцять гейзерів! у Венсенні замок зринає, неначе з хвилі полум'я! і стає чорним, геть чорним на тлі вогню! уже неначе привид замку!

— Хіба це не полотно, гей, пришелепуватий? Так? ні? хіба не полотно? агов, митець із піччю!

Мій голос не долинає… він не чує!.. забагато відлуння під брамою!.. отут, під нашою!… і розлам! і вся вакханалія у глибині! у глибині розламу! танці! а на дні ліфта теж!.. речі з поверхів!.. є також і люди, це певно!.. у розламі! у глибині розламу, з речами…

— А де Пірам?

— Онде!..

Хтось мені відповідає.

— Нормансе! Нормансе!

Повзу, підповзаю, торсаю Норманса… голова прилипла… тюрбан прилип… величезна туша похитується від струсів… мов буй гойдається на хвилях коридору… припалений до стінки… своїм тюрбаном! хропе? спить? не чую його… ага, от! він видає «Буааа»!… але це не доказ! це ніщо! чи це я «Буааа»?.. на власні вуха!..

Мені, власне, до лампочки Норманс! але от дві дурепи мене дратують… колись замовкнуть?.. «Вони чудово ціляться!»… знову за своє!.. тремтять, стерви!.. «вони ці… ці… ці…!» зубами цокотять!.. ах, вони ці?.. ці?.. ці?.. зараз заткну їх!.. я їм зараз поці… як візьму за горлянку!.. однією лівою!.. одну точно задушу! одну сестру! хоча б одну!.. уже рушив… рушив… але консьєржка саме гукає… знову вона!

— Докторе!.. Докторе!…

— Що, докторе?..

— Бальзам!

Показує флакон! знайшла!.. нарешті!.. етикетка «Бальзам»… бачу флакон, світло сліпуче!.. але він не повний… це теж бачу… треба дати непритомній!.. але як її напоїти?.. як перетнути коридор?.. там же розлам!.. їх там не менше десяти… дванадцяти… п'ятнадцяти… по той бік, навколо нещасної непритомної, кричать, що вона мусить попити!.. чого? адже бальзам у нас!.. по наш бік!.. де я із консьєржкою! Ну що ж! ви скажете: «Стрибайте! чого ви чухаєтеся? перестрибуйте розлам, одним стрибком! розлам!.. там усі нездари по той бік! ні на що без нас не здатні!» без мене!.. особливо без мене!.. я лікар, чи не так?.. гукають мені: «Докторе! докторе!» тим часом пробують розтулити їй уста… не можуть… вона не піддається!.. хапають за обидві щелепи, щоб розціпити зуби… пробують підважити, щоб розціпити зуби… ложкою!.. двома ложками!.. її заціпило!.. стисла зуби… ляпають її по стегнах… по щоках… навіщо?

— Розтуліть їй рота! волають вони мені…