Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Показую їм ліжко… гамузом усі меблі… он скільки роботи!.. троє підходять упритул… серед них Ремон… мала вже не кричить… а тільки стогне… треба познімати всі меблі, от!.. поперекидати! побачимо під низом! усі троє, серед них Ремон, хапаються за ліжко… а сторожиха де? де сторожиха?

— Чортова дурепа! де вона?

Придибує… не знаю, що вона пила… чи її Ремон прибив?.. обоє мляві… ці меблів не подужать! дивлюся на консьєржку зблизька… на її омлетну пику… аж тут брррум! шафа схитується!.. хилиться! перекидається! завалюється! але не завдяки їм! весь будинок трусить! усю будівлю! поштовх із самих глибин! ліжко повертається… новий каскад пляшок! невичерпне ліжко! котрих були не знайшли! не здогадалися про цю схованку Армелли! це не марення! дзенькають на весь коридор! синь! дзинь! по всіх стінках! і не якогось там негодящого червоного! «К'янті»! Не повірите! марочні! і «шамп»… я думав, вони вже напилися… де там! знову жлуктять! як не в себе… глитають… попід стінкою… рачкують… ласують… флакони б'ються… дім хитається!.. і жоден не гримне в розколину! ні! жоден! як і Жюль на вітряку не посковзнеться! це просто неймовірно, але це так! це більше, ніж везіння, це щось інше… дивина… Ага, от вона, мале стерво!

— Це ти? це ти?

Вислизнула з-під шафи… з-під ліжка… з-під усього… а Пірам який щасливий! як б'є своїм хвостищем! хоче її всю облизати! і лице!.. не може!.. язик сухий!.. лиже насухо… йому болить… їй теж… гавкає… гавкає!.. Норманс теж поруч… між стінкою і нами бурдюком лежить!.. тюрбан пристав до стінки… голова тримається.

— Агов, комісіонере, папір є?

Згадую раптом про папір!.. кричу йому… брррум! і брррам! що з того? мені бракує паперу!.. нехай знає! спить? хропе? бомби! чи не бомби! він нечемний, що тут скажеш! убити мене хотів! як і Жюль! тому винен мені паперу, я певен! нехай знає! носиться зі своєю жінкою! а моя де? моя що, не рахується?.. і Бебер? у небі вибухи і спалахи, і що? що?.. виверження! війна на небі! але ж у мене тиражі!.. а у Деноеля більш нема паперу!.. нехай знає, гегемот такий!.. я не жартую! а той хропе! «хррра!» все одно докричуся! він мене почує! «фріци забрали в нас шість тонн»!.. Деноель Робер, уже покійний, добре кметив, та все одно пропало десять тонн у грибоварні в Ені… десять тонн! схованку таку ніхто не знайде, казав він!.. а десять тонн згоріло!.. у тунелях, де років з двадцять як уже не вирощували грибів!.. хіба не гарна схованка? і що?

— Гей, гладкий бурдюче! лежиш! хропеш! усе байдуже? спекулянт!

Його варто потрусити… нехай послухає, мішок із салом ушестеро! удесятеро більший! а голова!.. хай йому біс!.. що на голові!.. кров не тільки з голови… з рота теж, я бачу… і з носа!.. увесь заюшений!.. і костюм, і штани… не лише халат! тюрбан на голові! крові, як з бика!

— Треба все з нього зняти! усе зняти, пані! роздягнути! гігієна!

Мерщій! гігієна!.. я так вважаю! навіть до лікування!

— Будинок зараз завалиться, докторе!

— А що тобі до того, дурепо, потолоче! випивохо! крадійко! німфоманко! омлетна пико! давай ключі, почваро!

Досить гарних манер! усі лицеміри! хай знають, що я думаю! тридцять шість тисяч шрапнелей! дррр! дррр! бах!

— Ключі! бальзаму!

Він же так благав, гладкий бурдюк! просив бальзаму!

— Професор Брамс!

Реву їй.

— Шукайте, консьєржко! бальзаму!

Погрожую! тільки це і розуміє!.. погрози!

Пляшки вальсують, передзенькують! Хапаю одну за горло! Спираюся півколесом на стінку…

— Шукайте бальзаму! недоріко!

Це її коридор, зрештою!

— Ви теж, шукайте! шукайте!

Мене не чують… досьорбують залишки… струмочки!.. між розламом і стіною… місиво! усе вилизали! а лилось струмками!.. і з товстуна кров! увесь бруд!.. твань!.. усе, крім води! нас мучить спрага, Пірама і мене…

— Гей, Жюлю! гей, дивися!

Бачить мене… чудово мене бачить… Я без дзвіночка… але повторюю його рухи…трушу, махаю пляшкою, вона такої ж форми… отак от… дзень! дзелень!

— Ну ж бо! Приходь, вип'ємо!

Дзинь! Об стінку! розбиваю! на скалки… щоб побачив, як тече!.. бачить… та не стрибає!.. не наміряється!..

Та ба, у Армелли знову зойки! нові скарби алкоголю!.. досхочу «Кюрасао»! повно шампанського! нові запаси! від струсу зі стінки випали цеглини!.. ніхто не забився! хоч і сипалося… Повипадало на них… вони вже не можуть пити… нічого вже не можуть… вже напилися… корчаться зі сміху… блюють… клянуть Армеллу відьму, мерзотницю підступну, що її кірш отруйний!.. жахливо! так вона ще й зрадниця!.. хай тільки повернеться додому!.. з мавпою, канаркою, бананами!.. зараз все її житло потрощимо!.. для початку! за зіпсутий алкоголь! відшмагаємо, як з'явиться! за справедливість!

— Усе потрощили, йолопи! а де бальзам? що, випили?

Не мають ні найменшого поняття… мекають… гризуться… і все… і блюють!.. падають у биті пляшки… дзеньдзинь! ріжуться об них… волають…

— Стерво! потолоч! свиня! підлота!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века