Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Я лікар чи не лікар? Біс його бери!.. махають двома! вісьмома! дванадцятьма ложечками!.. аби я стрибнув, перестрибнув розлам!.. драстуйте!.. я розповідав про коридор… розколотий навпіл! до кінця уздовж!.. аж до вулиці.. але ми по цей бік, а вони по той!.. вимагають: «Сюди! сюди! розтуліть їй рота! хвора задихається! рятуйте!» гарні поради! але її чоловік, те одоробло, він не йде!.. і не ворухнеться!.. міг би хоч трохи допомогти! міг би заповнити розлам, закрити!.. як? та своїм тілом! хай йому біс! хай йому біс!.. ми б по ньому перейшли!.. а він прилип до стінки своїм тюрбаном… згустком крові… хропе собі… але його маса корисна, з цим погоджуюся… усі осколки з вулиці, усі жаринки зі згарища летять на нього! рикошетять об його барило… якби не він, може, нас би проштрикнуло… зрешетило б з ніг до голови!

— Пані Туазель, стрибайте! спочатку ви!

Показую місце, де можна спробувати! Ну ж бо! гоп! але де там! не хоче й край! а ті боягузи обісралися зі страху, їм допекло, вони ображені! бо не хочу стрибати!

— Ви її не лікуєте! не вмієте! роззява! професор Брамс сказав!

Що сказав професор Брамс? Вони що, знають професора Брамса?

— Він сказав камфори! камфори! заштрик!

— Чим заштрик? прутнем?

Нічого під рукою… нічого… ні лікарської валізки! ні штрикалки!

Бррранг! брррум! мало не забув про оркестр у небі! барабанний дріб шрапнелей… оглушливий!.. що ті напроти змушені горлати…

— Кофеїну, докторе! ерготину! кураре!

Що мушу робити… вони знають ліпше за мене! що повинен робити, чого не повинен!.. злість бере!

— Ось!.. ось маєте!

Зриваю з товстуна тюрбан! смикаю щосили! остобісіли їхні поради! цей велетень — знаряддя, як ним скористатися?.. ану, допоможи здолати розлам!.. він сильний, коли схоче!.. кров'янить, хропе… вся з нього користь!.. кров стікає з голови! з маківки, я бачу!.. але такі дрібниці його не будять… буркоче, мурмоче і все.

— Кат! потолоч! садист!

От! от що вони про мене кажуть з того боку розламу!.. що ж! що ж!.. а тим часом плити розлазяться! плити вдовж розламу… і плити попід стінками!.. по той бік! зараз усе завалиться!..

— То хоч послухайте її!

Дрозди співочі, я вас слухаю!.. мені товстун потрібен у розламі! сперш! повністю! нехай його туди запхають! у розлам!.. з його барилом!.. тоді я по ньому перейду! ризикну!.. нехай затулить собою розлам… але зараз у такому стані, розпростертий у калюжі, він ні до чого не корисний!.. а скільки крові втратив!.. бачу… бачу… розтікся не тільки алкоголь, а й кров!.. і не лише… каша! з усього!.. жах!.. слизько… Пірам теж ковзає!.. У нього шерсть злиплася, склеїлася від кіршу й крові… як йому тепер стрибнути! навіть йому, собацюрі! несила! то що вже про нас, про консьєржку і про мене… ні, нема й мови!.. ще раз дивлюся назовні… авеню… вітряк… поворот на Дерера… навала меблів проминула… проїзд вільний… завдяки струсам! бомбам! небо вже не так відсвічує… не так палає… менше бенгальських спалахів… здається!.. чи це в мене очі?.. занадто засліплені? що я гірше бачу?.. не час виходити надвір!.. притискаюсь до стіни… скорчуюся… дарма мене гукають всі сусіди!.. Пані Туазель теж ані кроку… притулилася до товстуна, між стінкою і товстуном, лежить в його калюжі… з бальзамом не розлучається!.. струс! знову струс! притискає до серця флакон, кутає у хустку… Пірам сидить між нами… повзає, як ми!.. я чого боюся, так отого розламу! Хотів би, щоб Норманс туди скотився! але розлам то розтуляється, то стуляється! від глибинних вибухів! з кожним вибухом думаю собі: от зараз! буде слушна мить! якісь дивні поштовхи зринають з глибин, із найглибших, із крипт! бомби вже не затримуються на поверхні! падають відразу у провалля… просто до катакомб!..

— Це не Гірка, а справжнє решето! Панове й пані!

Я попереджаю! гукаю їм! та тим йолопам начхати! їх цікавить, коли я перестрибну розлам! коли я розженуся! а як же камфора? чи вони забули? заштрик? етер? нічого під рукою! лише бальзам!.. у консьєржки у флаконі…

— Ну ж бо! ти! стрибай!

Обертаюся до Жюля, до іншого кінця брами… до Жюля нагорі, он височіє! безногий гондольєр! вивищується! йому теж пора стрибнути! він усьому причина! у дуже дивні ігри грає!.. з сигналами для стратосфери!.. гай-гай, непевними сигналами!.. ет, був би тут Оттавіо, усе б уладналось за якусь хвилину!.. за хвилину сюди його б доставив! ув оберемку! не те що цей Норманс, бо ж Оттавіо, то людина, відвага, усе! не купа сала, як Норманс!.. у Норманса сила, визнаю!.. але до чого?.. стіни розхитати?.. проламати двері? бо справжня сила, правдива, то геть інша річ!.. це не тільки сало! Був би тут Оттавіо, то я сказав би: Мерщій! і стягнув би того фігляра! і дуже швидко! «обрубка у гондолі»! ув оберемку!.. отоді б ми трохи поговорили!.. він би в мене обирав, «обрубок-гондольєр», або перемахнути враз через розколину, коли він такий акробат, або забиратися к бісу! мчати у візку по авеню! самотужки! розтинаючи вогонь!.. він же цілий час торочив про піч! нарікав, що не має печі… справжньої, «гончарської»! тепер матиме!.. нехай покаже, як уміє вогонь використовувати!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века