Феєрія для іншого разу

Я лікар чи не лікар? Біс його бери!.. махають двома! вісьмома! дванадцятьма ложечками!.. аби я стрибнув, перестрибнув розлам!.. драстуйте!.. я розповідав про коридор… розколотий навпіл! до кінця уздовж!.. аж до вулиці.. але ми по цей бік, а вони по той!.. вимагають: «Сюди! сюди! розтуліть їй рота! хвора задихається! рятуйте!» гарні поради! але її чоловік, те одоробло, він не йде!.. і не ворухнеться!.. міг би хоч трохи допомогти! міг би заповнити розлам, закрити!.. як? та своїм тілом! хай йому біс! хай йому біс!.. ми б по ньому перейшли!.. а він прилип до стінки своїм тюрбаном… згустком крові… хропе собі… але його маса корисна, з цим погоджуюся… усі осколки з вулиці, усі жаринки зі згарища летять на нього! рикошетять об його барило… якби не він, може, нас би проштрикнуло… зрешетило б з ніг до голови!

— Пані Туазель, стрибайте! спочатку ви!

Показую місце, де можна спробувати! Ну ж бо! гоп! але де там! не хоче й край! а ті боягузи обісралися зі страху, їм допекло, вони ображені! бо не хочу стрибати!

— Ви її не лікуєте! не вмієте! роззява! професор Брамс сказав!

Що сказав професор Брамс? Вони що, знають професора Брамса?

— Він сказав камфори! камфори! заштрик!

— Чим заштрик? прутнем?

Нічого під рукою… нічого… ні лікарської валізки! ні штрикалки!

Бррранг! брррум! мало не забув про оркестр у небі! барабанний дріб шрапнелей… оглушливий!.. що ті напроти змушені горлати…

— Кофеїну, докторе! ерготину! кураре!

Що мушу робити… вони знають ліпше за мене! що повинен робити, чого не повинен!.. злість бере!

— Ось!.. ось маєте!

Зриваю з товстуна тюрбан! смикаю щосили! остобісіли їхні поради! цей велетень — знаряддя, як ним скористатися?.. ану, допоможи здолати розлам!.. він сильний, коли схоче!.. кров'янить, хропе… вся з нього користь!.. кров стікає з голови! з маківки, я бачу!.. але такі дрібниці його не будять… буркоче, мурмоче і все.

— Кат! потолоч! садист!

От! от що вони про мене кажуть з того боку розламу!.. що ж! що ж!.. а тим часом плити розлазяться! плити вдовж розламу… і плити попід стінками!.. по той бік! зараз усе завалиться!..

— То хоч послухайте її!

Дрозди співочі, я вас слухаю!.. мені товстун потрібен у розламі! сперш! повністю! нехай його туди запхають! у розлам!.. з його барилом!.. тоді я по ньому перейду! ризикну!.. нехай затулить собою розлам… але зараз у такому стані, розпростертий у калюжі, він ні до чого не корисний!.. а скільки крові втратив!.. бачу… бачу… розтікся не тільки алкоголь, а й кров!.. і не лише… каша! з усього!.. жах!.. слизько… Пірам теж ковзає!.. У нього шерсть злиплася, склеїлася від кіршу й крові… як йому тепер стрибнути! навіть йому, собацюрі! несила! то що вже про нас, про консьєржку і про мене… ні, нема й мови!.. ще раз дивлюся назовні… авеню… вітряк… поворот на Дерера… навала меблів проминула… проїзд вільний… завдяки струсам! бомбам! небо вже не так відсвічує… не так палає… менше бенгальських спалахів… здається!.. чи це в мене очі?.. занадто засліплені? що я гірше бачу?.. не час виходити надвір!.. притискаюсь до стіни… скорчуюся… дарма мене гукають всі сусіди!.. Пані Туазель теж ані кроку… притулилася до товстуна, між стінкою і товстуном, лежить в його калюжі… з бальзамом не розлучається!.. струс! знову струс! притискає до серця флакон, кутає у хустку… Пірам сидить між нами… повзає, як ми!.. я чого боюся, так отого розламу! Хотів би, щоб Норманс туди скотився! але розлам то розтуляється, то стуляється! від глибинних вибухів! з кожним вибухом думаю собі: от зараз! буде слушна мить! якісь дивні поштовхи зринають з глибин, із найглибших, із крипт! бомби вже не затримуються на поверхні! падають відразу у провалля… просто до катакомб!..

— Це не Гірка, а справжнє решето! Панове й пані!

Я попереджаю! гукаю їм! та тим йолопам начхати! їх цікавить, коли я перестрибну розлам! коли я розженуся! а як же камфора? чи вони забули? заштрик? етер? нічого під рукою! лише бальзам!.. у консьєржки у флаконі…

— Ну ж бо! ти! стрибай!

Обертаюся до Жюля, до іншого кінця брами… до Жюля нагорі, он височіє! безногий гондольєр! вивищується! йому теж пора стрибнути! він усьому причина! у дуже дивні ігри грає!.. з сигналами для стратосфери!.. гай-гай, непевними сигналами!.. ет, був би тут Оттавіо, усе б уладналось за якусь хвилину!.. за хвилину сюди його б доставив! ув оберемку! не те що цей Норманс, бо ж Оттавіо, то людина, відвага, усе! не купа сала, як Норманс!.. у Норманса сила, визнаю!.. але до чого?.. стіни розхитати?.. проламати двері? бо справжня сила, правдива, то геть інша річ!.. це не тільки сало! Був би тут Оттавіо, то я сказав би: Мерщій! і стягнув би того фігляра! і дуже швидко! «обрубка у гондолі»! ув оберемку!.. отоді б ми трохи поговорили!.. він би в мене обирав, «обрубок-гондольєр», або перемахнути враз через розколину, коли він такий акробат, або забиратися к бісу! мчати у візку по авеню! самотужки! розтинаючи вогонь!.. він же цілий час торочив про піч! нарікав, що не має печі… справжньої, «гончарської»! тепер матиме!.. нехай покаже, як уміє вогонь використовувати!