Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Гей ти, обрубку! мерзотнику! злочинцю! ти Лілі не бачив?

— Пити хочу! пити!

Уся відповідь… лише про себе думає!

— А Бебера? Бебера?..

Усі інші тільки столиком переймаються…

— Ходіть, докторе, ходіть мерщій!

Гукають до себе… та я вже від них натерпівся! Хай їм біс!

— Ходіть! ходіть! докторе!

Мабуть, хочуть штовхнути мене в розколину, аби я витягнув столика! Маю підстави начуватися…

— Ну ж бо! ну ж! ну ж! ну ж!

— Візьміть Норманса!

Нехай його залучать, гегемота такого!

— Ні! ні! ні!

Відмовляються! їм тільки аби Дельфіна! переживають тільки про Дельфіну! і щоб я кинувся її рятувати!.. і щоб столика витягнув на ходу! передусім! передусім!.. ото вигадали!

— Нумо, докторе! мерщій, докторе!

Їх тільки шестеро тягнуть… інші тремтять, рачкують, перекочуються… нічого не тягнуть!.. столик загруз… міцно!.. застряг між плитами! мали б удесятьох! уп'ятдесятьох!.. дивні люди!.. цієї миті… саме цієї миті звідкись береться безліч карт! ширяють! звідкись з кінця коридору! з помешкання Армелли! безліч карт під склепінням!.. гральних карт!.. рої карт! жир! тузи! повно тузів! я вже їх щойно спостерігав… вони вже пурхали… але не так багато!.. а тепер злива карт! цілі колоди! як сполохані птахи! пурхають аж до авеню! до авеню! ох і карт у неї, тобто в Армелли! карт прийдешнього! тепер карти прийдешнього провітрюються! може, вона провиділа, що тут станеться, коли від'їжджала, провидиця? як її схованки потрощать! провиділа! чи не провиділа? як її пляшки поцуплять? і решту!.. сусіди! що її фотелі розпанахають?.. поруйнують найхитріші схованки!.. і ліжка, і перини!.. перини за вітром полетіли, коридором розстелилися! повен коридор! пір'я в повітрі! мерзлякувата Сивілла! нічого зі свого мотлоху не знайде! ні подушки! ані чашки! гай-гай, криївниця!.. ані краплі лікеру!.. усе вижлуктили, вилизали!.. решта покотилася на авеню!.. і в розколину!.. і під ліфт!.. а скільки побилося! на скалки!.. тачками!.. а сторожиха, отам, чого чекає?.. віник у руки, шановна пані!

— Яке безладдя, пані Туазель! яка гидота у вас у брамі!

Кричу їй!.. вона стоїть з флаконом у руках, чекає, доки перескочимо… доки я перескочу!.. доки витягну столика!

— Яка гидота!.. у вас у брамі, сором!

Наполягаю… Треба знати, яка вона маніячка!.. не дай Бог не витерти ноги на вході! у дощові дні, мов фурія! сказ на ґрунті килимка! ладна повернути вас з другого… з третього поверху!.. упівголоса кляне вас… «свиня! замазура! паразит!»… а тепер що робиться!

— Мітлу в руки, пані! мітлу!

Казна-що під брамою!.. шматки перил, уламки сходинок, кухонне начиння, посуд, шмаття у калюжах алкоголю, гасу і сечі… несила всього перелічити! усе маринується під брамою, розтікається!.. а сходи! вона що, не бачить?.. ба, саме тепер!.. дивиться! помітила! випускає з рук флакон!.. ложки… зараз стрибне!.. несила… стовбичить над непритомною… стрибне?.. ні!.. вирячилася!..

— Агов, омлетна пико! нумо! де віник? ворушися!

Омлетна пика, кажу!.. вона схожа! я не прибільшую!.. зморшки, жовта шкіра… відблиски знадвору!

Чисто там, де гарно прибирають!

Знову вибух! ще один! може, ви думаєте, що я верзу?.. ні! брррум! обох кидає… її в квартиру, на буфет… мене до коридору… ох, клята брама! яка веремія обабіч розламу! меблі з восьми поверхів! потрощені! навалені! ти диви! і поручень утік! великий поручень! згорнувся!.. лише згорнувся! закучерявився! з самого верху! аж донизу!.. з восьмого! нехай консьєржка переймається! не моя справа!.. мій клопіт — то Дельфіна… напроти, у консьєржчиній квартирі… під столом!

— Вам аби на той бік!

Інші теж наполягають, щоб я перескочив! з ними!.. але якщо стану на край розламу, мене туди турнуть!.. у них гидкі інстинкти… краще не ризикувати!.. вагаюся… вагаюся… поки вагаюся, нова хвиля!.. і новий порив! мене знову кудись кидає! підносить!.. перелітаю через столик! нарешті! мов птах! у леті мало не чіпляюся за нього!.. роблю пірует у повітрі… нарешті!.. я у помешканні консьєржки! і не відчув!.. ляппп! тепер відчуваю! що не птах!.. кістки!.. падаю! вию!.. виючи, дивлюся на Дельфіну… Дельфіна тут… непритомна, он… під столом… вона нічого не відчула, та Дельфіна!.. мені боляче і я кричу!.. от доказ!.. «Нормансе! Нормансе!..» гукаю до нього! він лишився лежати в калюжі по інший бік, її чоловік, онде!.. не відповідає!.. дивлюся на все, дивлюся пильно… столик відділився і піднісся!.. так, підскочив! і полетів на авеню, у полум'я!.. обертаючись! перекидаючись!.. таким чином, коридор розчищено! надлюдські зусилля вже не потрібні! розламу вже немає!.. як і столика!.. краї розколини зійшлися! завдяки гику з-під землі! брррум! розколина стулилася!.. мабуть, тепер усі прийдуть сюди! гуртом!.. ну ж бо! обмацують себе… не йдуть! проте загроза вже минула!.. ні! ні!.. вони чують бррруми… справді!.. з боку Тертр… бояться ворухнутися, рвонути… укупі не так страшно… увесь цей безлад, усі ці людці!.. у товстуновій калюжі!.. сидять там, злиплися… коридор не перейдуть і «за ца-а-а-рство»!..

— Це американці! гура! це американці, докторе!.. вони чудово ціляться!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века