Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Така думка під брамою… за інтонаціями, здається, ці люди не звідси!.. крім двох сестер… упізнаю голоси двох сестер! інші нічого не знають, вигадують!.. усе діялося не так, як вони кажуть… що поробиш!.. не буду заперечувати… я в калюжі, я прилип!.. тільки Пірама гукаю: «Піраме!..» без ризику… бо та шушваль так гучно репетує! а в нього тонке вухо, у Пірама… він мій голос почує… усе одно остерігаюся… кличу тихенько… а велика пересранка удвічі гучніша!.. «Авжеж! Авжеж!» якась дама когось винить… у чому?.. у чому?.. «П'ята колона»!.. так називає… Лясь!.. Ой-ой-ой! усе закипає!.. Ще ляпас! два ляпаси… не дамські ляпаси, а чоловічі! хтось розлютився за «п'яту колону»!.. іще!.. іще!.. «Головоріз! Негідник! Педераст!»… хто там педераст?.. не ворушуся, не підводжуся… лежатиму в калюжі та й поготів!.. у калюжі!.. вони навіть не з нашого будинку, оті з ляпасами… Хоча хтозна!.. упізнаю деякі голоси… від учора скільки мордасів пороздавали!.. але мені будуть не просто мордаси, якщо з калюжі витягнуть!.. уколошкають!.. після всього, що про мене казали, треба начуватися!.. вони й одне одного сварять, мов навіжені… від першої сирени пики товчуть… я все нотую, бо інші розповідатимуть усе навпаки, мовляв, усі були вкрай чемними у шалі катаклізмів… наполягаю: коли їх тридцятеро ховалось під столом… п'ятдесятеро!.. коли верещали, репетували, обсиралися, то не так бундючно виглядали!.. факт!.. крім співачок… фальшували, правда!.. але голоси! жінка Клео, Періколка, Мімійка… де всі поділися?.. а ті, котрі галасували в брамі, котрі казилися зі спраги!.. і з заздрощів!.. звісно, Армелла мала повно питва!.. усе випито, ось маєте!.. решта посипалася каскадом? у розлам?.. углиб розламу? є від чого шаленіти!.. вони розлите з землі не вицідять, ті спраглі йолопи!.. а нагорі, на поверхах не влаштували полювання на пляшки? а раптом? нехай підуть пошукають!

Та одна з них і так знає…

— На поверхах усе розграбовано!

— Не може бути!

Гукаю я… не можу стриматися!.. з калюжі… заперечую!..

— Нічого не розграбовано!

Хочу їм дошкулити! на щастя, мене ніхто не чує!.. а я думав, мене нічим уже не здивуєш!.. як товстун трощив Армеллині двері, а всі сусіди його перли ззаду!.. усі перли!.. мені не примарилося! стоногою!.. «стоногою лавою»! будинок саме нахилився!.. пляшки покотилися!.. карамболем коридором! передзвоном!.. хмільними хвилями!.. самі собою, так би мовити… ніхто не винен!.. крім гегемотової голови!.. усі пили просто з підлоги… а я ні!.. п'ю тільки воду!.. міцне пече занадто язика… як є! мені ніхто не дорікне!.. нічого міцного! ніколи! утім тепер?.. тепер би випив!.. спробував би… та вже як є! тепер! хай йому біс! терпіти несила!.. у роті пересохло!.. і в горлянці дере не гірше, ніж у тих, хто пив!.. пекельно!.. язик напух і набух, немов горить!.. так, як уночі горіло в небі!.. трохи перебільшую… хочу, аби ви відчули, як я!.. ладен пити що завгодно! зі спиртом чи без спирту! але де там!.. вони все випили! все випили!.. лицеміри, злодії, усі! свині! брехуни! крадії! послухайте лишень! яке нахабство! не бачили нічого!.. нікого там не було… ні в мить поштовху, коли будинок став на місце, ні потім, як від нового струсу знов схилився… коли з нього сипалися меблі! цілі поверхи майна!.. не самі пляшки!.. і все пливло по авеню в потоці фосфору! ні коли чотирнадцятий, дванадцятий і шістнадцятий хилилися отак!.. можу показати!.. майже як вітряк… отож?.. ні, їх там не було!.. а тепер верзуть казна-що! і більше! але спробуй запереч!.. що буде!.. тисячі скандалів!.. накинуться!.. з'їдять!.. цілком!.. от їхнє єство!.. трохи чую їх… вони не бачили, як пляшки видзвонювали і карам-болили по коридору до розламу!.. чого тільки він не наковтався!.. розлам посеред коридору!.. і не самі пляшки!.. а ще меблі, посуд, усе!.. бездонний… мабуть, люди теж… говорять тільки про Армеллу, якій виламали двері! і що?.. і що?.. велике діло!.. багато всього трапилося!.. хіба ні?.. але не згадують Дельфіну, ні її чоловіка, закривавленого гладуна… його бачили… чи не бачили? а говорять лише про Армеллу, про злам її квартири… що за вандали?.. взяти й випити все!.. і флакони побити!.. дивіться: повсюди скалки! купи битих пляшок! і калюжа лікеру!.. червона від крові!.. а що їм кров!.. то такі, що все питимуть… нишпорили… жодної повної пляшки!.. лютували!.. справжні бандити! погромники! далі нікуди!.. сущі варвари, такі, що й пляшки не лишили! усе вижлуктили!.. адже тут були хворі, хіба ні?.. хворі стогнали… страждали!.. цілу ніч потерпали від спраги!.. мучилися!.. але все-таки притомні!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века