Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Кричить Оттав!.. не зважає на тих двох сорок!..

— Казіть, засранці!

— Він усе вкрав!

Знову ці дві відьми! виказують мене, украв! наполягають! як злобують на мене! примітили мене, а це серйозно! він мене не чує, але вони! перепрошую! тонке вухо мають!.. у всіх відьом тонке вухо! навіть крізь таку веремію почули… я вже казав, бучна колотнеча триває! мордаси відлунюють! під брамою! уявіть собі! не так голосно, як зенітки вночі! але все ж… але надворі тихо… тепер тихо… вночі гули гармати, безліч вибухів, фантастична піротехніка, бомби, хлопавки, важко повірити, але тепер тихо… можна сказати… порівняно… бо було жахливо! хтось би сказав, я б не повірив!.. я туману не напускаю, розповідаю, як було… тепер просто під брамою… зграя войовничих, справді несамовитих!.. а ще й дедалі діткнутіших!.. розлючених на мене й на Оттава!.. Оттав попереджає:

— Яксо хто хоць пальцем зацепить Ферді…і…на!

Попереджає!.. Якщо Оттавіо розлютиться, то ховайся!.. багато хто знає, бо не всі прибилися з інших районів… якоїсь миті здалося… здалося!.. ні! ні!.. ці несамовиті, це наші!.. з нашого будинку!.. З Оттавом намірилися порахуватися!.. чесне слово!

— Яксо хто хоць один підійде!

Нехай начуваються!.. він не жартує!.. хоче припинити… щоб усі замовкли…

— Гайда! Геть усі звідси! забирайтеся! забирайтеся!

Годі гратися!

— Забирайтеся! Хами! Волусіть слаками! Волусіть!

Бурчать, але задкують… Оттав може чортів дати одному… двом… нема потреби!.. задкують… так розходилися, що на все здатні… проте ні!.. ні!.. притихли!.. відступають!.. щось бурмочуть… Оттав показує вихід… в кінці брами… хідник!.. далі!.. ще далі!.. коряться…

— Оттавіо! Оттавіо!..

Покажуся йому… гадаю, можна ризикнути! бо лишаюся його другом… але паморочиться! страшенно паморочиться! якщо підведуся!.. ох, знову зле!.. як біля Жюлевої майстерні!.. без різких рухів… ніхто не дивиться… спочатку на коліна… підлога відразу халабудиться, гойдається… думаю: зараз знову буде вгору-вниз, як біля Жюля!.. це знак, я знаю, що це в мозку халабудиться, гойдається!.. це не підлога!.. я не помиляюся!.. знепритомнів біля майстерні Жюля!.. жертва власної голови!.. обережно!.. я знаю! а як блював! і знову свист у вухах! свист… чую тільки свист… у вухах!.. не помиляюся!.. хитаюся, тремчу, не встою навіть на колінах… якщо в такій позі на мене знову нападе Норманс? га? якщо накинеться?.. може повернутися!.. раптово повернутися!.. він може!.. це гірше, ніж дві сестри!.. хоч які жахні тварюки, підступні й безголові!.. кажу! але Норманс?.. вага Норманса!.. а якщо він на Оттавіо накинеться?

— Оттавіо! Оттавіо!..

Треба попередити… «Норманс! Норманс!» хоч як кричу, він не чує!.. наплював на мене, чи що?.. розпластуюся в калюжі… закопуюся у шпаклівку!.. скоцюблююся… нічого вже не чую… уклякаю, Оттава вже не чую… може, він теж пішов?.. усі кудись пішли!.. але ні! знову лемент!.. тепер з вулиці!.. з дороги… лемент… знову бійка?.. ні!.. нехай повбивають одне одного! туди їм і дорога!.. знову щось!.. галасують!.. погрожують одне одному? уже не слухаю… про Оттава думаю… Оттав, ото клубок енергії!.. якщо кинеться в бійку, то нікому на здоров'я не піде!.. не такий тюхтій, як Норманс!.. хоча небезпечний тюхтій!.. я ж бо знаю!.. такий гіпопотам, як Норманс! тільки стережися!.. задушить і не моргне!.. он зі мною що зробив!.. мабуть, ребер не лишилося!.. а ще голову, як футбольний м'яч! під столом! з усієї сили!.. отак: бум! бам! А що йому! власне, він мене не так придушив, як відгамселив! отаке чудовисько! якщо знову прийде? знайде мене під купою тиньку?.. признаюся, страшно… гукаю:

— Оттаве! Оттаве!

Куди він подівся?.. нехай рятує, якщо друг!.. не можу виборсатися з калюжі… кров згусла… кров і шпаклівка зі стелі… каша!.. повно шпаклівки по стінах, а ще й тиньку… я влип головою, тулубом, ногами… якщо не прийде, не відліпить мене, не витягне, чортів Оттав! мені гаплик!.. ніколи не вилізу!.. либонь, там стільки всього наді мною, піді мною і навколо, що мене не видно? що мене так обліпило… усе насипалося, злиплося…

Надворі б'ються… здається… не сваряться… а б'ються… по-справжньому!.. тумаки! нарешті! справжні!.. навсібіч!.. чую… бум! бам!.. відлунює!.. це діється ліворуч на авеню… нижче, ліворуч… пересунулися від нашої брами… зійшли з хідника… вони, схоже, на вулиці Лепіка… здається… а бійка ще та! перепрошую! справжня халазія!.. бум! бам! вжах! а ще і сварка!.. прислухаюся…

— Свиня! ай!.. хвойда!.. хуліган!.. відпустіть ногу!.. уах!.. уах!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века