Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Якби глянути! трясця! глянути! о, нарешті! бачу!.. авеню спорожніла… перепрошую!.. ні!.. там Мімі і Жюль… на хіднику напроти! біля пожежного «сигналізатора»… Мімі і Жюль… злізли з вітряка… вони!.. він не загубив перуки!.. ні кринолінового піджака!.. вона поряд гола… хто допоміг їм злізти?.. драбини вже немає!.. бачу вітряк, он… похилений, он!.. пошкодило добряче!.. усім вітрякам вітряк! стоїть!.. крил уже немає, драбини теж! придивляюся… так, це Мімі!.. лиса й гола… Жюль впритул до неї у гондолі… гондола не зламалася!.. однак… поплавав непогано!.. хто їх звідти дістав?.. вони ж таки були на вітряку!.. скільки я йому гукав!.. а він гасав, мало звідти не впав… марення?.. а вона співала на весь Париж! «Луїзу» і півня пускала! ще й як!.. пригадую… є що пригадати… а от церберка перетинає авеню!.. іде до них!.. і не одна вона!.. дві відьми з нею! мої дві гарпії! їх тепер там четверо, біля «сигналізатора»… он яке добірне товариство!.. ті, що чубилися на вулиці Лепіка? то вже скінчили? тепер тільки базікають!.. бесідують!.. між платаном і «сигналізатором»… платаном? не те слово… насправді не більш як обсмиканий віник!.. навіть «сигналізатор» підсмажився!.. зменшився, скрутився на хіднику!.. зібгався… від потоку фосфору!.. обвуглення і плавлення!.. на корок схожий… ніхто не заперечить!..

Але річ не в тому!.. сам забалакався! факти, факти!.. отже, їх четверо на хіднику… Мімі вже не співає, не танцює, а плаче!.. так, плаче!.. бачу!.. ридма ридає!.. Жюль теж рюмсає!.. з ним буває!.. витирає очі білявою перукою… що за драма?.. церберка відходить… перетинає авеню… ступає по попелу… бо садок тепер суцільний попіл!.. дерева, кущі, усе!.. церберка ступає по попелу, нахиляється, нишпорить… щось шукає! сестри теж наважуються… переходять… Жюль гукає їм здаля: «Туди! туди!», показує… вони блукають між кущами… перебирають попіл… пересипають! просіюють!.. чого шукають?.. «Отам! отам!» кричить Жюль… шукайте!.. ага, праска!.. звичайна праска!.. його праска!.. він нею відштовхується!.. знайшли! показують!.. махають! а ще одна? ще одна праска?.. не знайшли… хоч і шукали… а дзвінок?.. дзвінок? церберка знайшла! дзвіночок з вітряка, у який Жюль дзвонив нагорі, видзвонював безперестану… от він… от!.. хай подивиться!.. ще дзвонить!.. Жюль махає, щоб вони верталися і принесли все йому!.. дзвіночок і все інше! без розмов! а вони не несуть! не хочуть! нехай сам приїде! по свої речі! але той не хоче покидати хідника! свого хідника! Мімі так само! і церберка, і сестри не хочуть переходити назад!.. ти ба! нехай він до них іде!.. ні! ні! «ходіть сюди! ходіть!» відмовляються!.. не буде йому дзвіночка!.. Мімі не піде!.. з хідника не зійде!.. свинський характер! не відійде від «сигналізатора»! і навіть… сідає на нього!.. плаче!.. скиглить!.. не пускає Жюля!.. хапає за боа, затягує йому на шиї… нехай і не поворухнеться!.. сидить у візку! у візку отут! Мімі тримає його за горло! а той уже додому хоче… вони біля його домівки… перед майстернею… просить дозволу… Мімі не згодна! кричить!.. сварка… вимагає, щоб він їхав донизу… схилом… з'їхав! довгим схилом до метро… легко!.. на коліщатках… мало не підштовхує його на схил… гадаю, свого Родольфа хоче знайти… хитра! вона бачила, він туди подався, як потрощив драбину… там внизу «Ламарк», тобто станція метро… Жюль уже без палиць, без прасок, самостійно рухатися не годен! він на милості Мімі!.. штовхне, він і покотиться!.. мусить коритися Мімі!.. і мовчати!.. отуди!.. каже вона… отуди! Жюлю!.. мерщій!.. униз по авеню!.. схил достатній!.. тримає за горлянку несамовитого Жюля!.. боа на шиї затягнуте!.. боа з жовтого пір'я!.. Жуляка як на повідку!.. як пручатиметься, то сам покотиться!.. на всіх коліщатках!.. схил хідника достатній!.. бо Мімі його притримує! керує ним!.. трохи навкоси рухаються, але рухаються! зникають за рогом Дерера, там крутий скрут… я маю на увазі для нього!.. вона притримує його за плечі… проїхали! далі легше… майже відразу метро… та я не бачу, що діється ліворуч… битва на вулиці Лепіка!.. не видно, але чути… усе спочатку!.. знову загальна колотнеча!.. їх дедалі більше… звук падіння тіл!.. шляп!.. зойки!.. у чому річ?.. чому?.. про що?.. що за суперечка?.. про бальзам?.. про Армеллу?.. її двері?.. про Норманса?.. про Дельфіну під столом?.. про мене?.. не знаю, але певен, що колотнеча!.. і не тільки глухі удари!.. а з криками!.. з розмаху!.. зойки!.. і знову згуки, неначе душать! «пробі! пробі!» чоловічі й жіночі…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века