Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Оттавіо теж у колотні! чую його! марно гукати! такий лемент, що ніхто не почує… але я чую Пірама!.. він з ними! гавкає! але і люди гавкають! «Уаф! Уаф!» ні, я помилився!.. якийсь інший вигук… спільний… вигук зусилля хором! «Раз, два, нумо» неначе щось підіймають!.. ніби щось пхають!.. наближаються!.. от халепа… от вони!.. сюди йдуть… я втискаюся в стінку, в усю довжину… заходять у браму… «Раз, два, нумо» їм тяжко… щось несуть?.. зиркаю надвір, на авеню, на садок напроти… власне, обвуглені кущі… он їх троє виходить… переходять авеню, дві сестри і церберка… уже накопирсалися в попелі! відьми! переходять! у них дзвіночок і праска!.. хай їм грець! ґвалт! хочуть мене добити?.. можливо… що, усі?.. хором? а інші що пересувають?.. не бачу звідси… щось несуть… я здогадувався!.. на випростаних руках… не бачу… небезпечно дуже витикатися… доведеться!.. доведеться!.. розплющую собі очі… силою тримаю розплющеними… були злиплися… повіки! розліплюю… що несуть?.. над головами, мов на щиті! величезне барило! метляється й бовтається!.. мов на щиті!.. ось-ось перекинеться!.. як їм тяжко! узялися удвадцятьох… утридцятьох… піднесли! гукали весь час «Раз, два, нумо! обережно!» барило на випростаних руках!.. угорі!.. над собою!.. аби не хитнутися!.. заходять обережно під браму… аби не спіткнутися… посковзнутися! три сходинки!.. по одній… «отак! отак! добре!» на висоті величезне барило!.. навіть об стіни треться барило!.. це Нормансище!.. хто інший?.. барило!.. бачив… несуть із вулиці Лепіка!.. на випростаних руках!.. геть випростаних! де покладуть?.. у консьєржчиній квартирі? запхають до підвалу?.. чи вкинуть під ліфт?.. у шахту ліфта?.. тоді проминатимуть мою калюжу!.. ступатимуть по калюжі… впритул до мене… до стінки… це Нормансище, це певно! мов на щиті, догори барилом! сміх та й годі, ото барило!.. «Комісіонере! чекай, комісіонере!» відчуваю, що мушу гукнути! мішка із салом з гуртового!

— Нормансе! гей! Нормансе!

Хотів знати… аби він відповів!.. хотів мене убити! ще й як! Норманс із гуртового!.. тепер його несуть, мов на щиті!.. на випростаних руках!.. опасисте тіло бовтається, хилиться… що вони мало не падають! хух! хух!.. ох! ох!.. мало не падають разом із ним! непевними кроками… страшенно тяжко «ще крок! вважайте!» ступають непевно… хочу, аби то був справді він!.. Гегемот Норманс! ніхто інший!.. прибили його, помстилися… уколошкали Гегемота!.. так і треба!.. і зараз закинуть тушу до провалля!.. наближаються… таки він! так, він!.. достоту він!.. Норманс! у тюрбані! впізнаю! згусток крові на голові!.. він, мов на щиті!.. на піднесених руках!.. і всім керує Оттавіо!..

— Нумо! лінюхи! до ями! до ями!

Його слова, я не плутаю!.. яма в кінці коридору!.. шахта ліфта… я так і думав… яма!.. інших тут нема!.. розколина між плитами удовж усього коридору вже стулилася… таки стулилася… є тільки яма під ліфтом… вони туди!.. йдуть туди!… авжеж!.. кинуть його до ями!.. от які! якби Оттавіо мене помітив!.. от він!.. віддає команди… мене не чує… за ними під браму вдирається ціла юрба!.. Скільки їх, несамовито галасливих?.. скільки?.. йдуть за тілом, яке несуть, мов на щиті!.. нівроку тіло! надимається!.. знову надимається!.. мов бурдюк!.. мов п'ять… чи шість перин!.. ще огрядніше на видноті, ніж у калюжі… це я в калюжі… Оттавіо мене не бачить.

— Молодці! молодці!

Гукаю! щиро! благословення неймовірне, що його таки прибили! авжеж! авжеж! достоту! не когось іншого! бачу закривавлений тюрбан, який звисає з шиї і гойдається! гойдається! звисає! тіло на випростаних руках!.. п'ятдесятьох руках!.. несуть, а голова теліпається, мов дармовис! він мертвий? чи живий? жорстокий хижий звір живий!.. як він мене не вбив?.. такий самий збочений, як ті дві гарпії, але стократ дужчий!.. якщо не зламав мені принаймні три ребра, нехай мене шляк трафить!.. якби не той стілець, що я прикрився, був би розтоптав і грудну клітку розтрощив… ух! гух!.. і легені роздушив… досі не можу зрозуміти.

— Уперед! уперед! не баріться! до ями!

Носії на мене не зважають… Оттавіо їх запекло підганяє!.. їх щонайменше п'ятнадцятеро носіїв!.. двадцятеро!.. і по моїй калюжі брьохають… мене забризкують.

— Ну ж бо! ну ж бо!

Бачу, що їм перешкоджає… товстунове барило дістає до стелі… треться… чіпляється! я бачу!.. спиняються… разом задкують!.. стеля далі не пускає!..

— Нумо! раз!

— Уперед! лінюхи!

Вони коряться! уже добре, що не перекинулися! бо тоді товстун усіх роздушить!.. Бурдюк з усіма тельбухами звисає з рук… правіше!.. підібгують!.. ще перед сходинками… старої сходової клітини!.. яма!.. ліфта вже немає! передні носії затримуються… згинають руки! трохи опускають… натикаються на решітку… на залишки решітки…

— Мерщій!.. мерщій!.. до ями!

Оттавіо їх підганяє!

— Порка мадонна! Нумо! Престо! нероби! Вам сцьо, вставити?

Жахливо, коли він лютиться!.. вони не проти, але не мають змоги!.. їх четверо чи шестеро загрузли, зачепилися за сітку… злякалися! що товстун їх потягне за собою!.. он як!.. п'ять чи шість передніх… перших! відпускають! задкують! кричать!

— Оттаве! Оттаве!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века