Феєрія для іншого разу

Сваряться!.. я занадто висунувся… поспішив!.. знову лізу під тиньк… занадто висунувся… нещастя!.. кров тече на очі!.. з лоба!.. і зі скронь!.. як ці дві гарпії мене розмалювали! силкуюся розплющити очі… але повіки склеїлися кров'ю… я певен, що Оттавіо десь тут… це ж його голос, це він!.. тепла кров, ковтаю свіжу кров… свою, не ту, що в калюжі… в калюжі вона згусла й холодна… мушу подивитися!.. що вдієш!.. ледь-ледь підводжу голову… що вдієш!.. спираюся на лікті… це Оттав! це він!.. справді він!.. бачу!.. червоним бачу через кров… кров на очі… і всі біля Оттава!.. бачу їх! бачу всіх!.. усі його кривдять!.. та ще й якими словами!.. він терпляче слухає… вони йому ледь до плеча… пояснюють:

— Так! так! Оттавіо! саме так!

Про що це?.. про кого?.. треба підсунутися ближче… підповзти… наважитися… про кого?.. про що?.. мова знову про мене…

— Негідник! Страхополох! Нездара! Брінон! Покидьок!

Якого біса тут де Брінон?.. мене називають!.. раз… двічі!.. я ж чую!.. десять разів моє ім'я!.. про мої звички… базікають… коли з дому виходжу… коли повертаюся… справді, про мене… мені про це вже писали… надсилали «вироки» з «відстрочками», вправно сформульовані!.. відточені!.. видрукувані!.. але ці верзуть щось несусвітне!.. схоже, не дуже розуміють, що до чого!.. хтось тутешній… декілька… інші не з нашого будинку!.. є з Пантена, бо згадують Пантен… є з Гарен… вони так кажуть… є з околиці Сент-Антуан… люди, які слухають радіо… усе знають з радіо!.. перекручене!.. усе перекручене!.. і радіо більше не працює!.. «казали по радіо!…» неправда! брешуть!.. по радіо казали, але не те, що вони переказують!.. я радіо теж слухав, то німців переможуть? чи вони переможуть?.. більше не знаю… але вони, мовляв, знають!.. упевнені! навіть більше!.. що з Лондона передали мою адресу! це вони таке кажуть… і не тільки з Лондона! з Браззавіля теж!.. і що я бридкий порнограф… збочене лібідо, а ще і зрадник, найганебніший зрадник століття!.. що всі пісуари червоніють! і що слід вибавити Францію і французьку мову від аморального сексографа, від зухвалого антиграматика, який паплюжить священну Батьківщину та її літературний спадок!.. бо Франція не буде більше Францією, як не зарізати цього кнура! тобто кнур, це я! Вони це чули… і кричать це Оттаву, щоб до нього нарешті дійшло! А Оттав нічого не каже… а вони казяться, що він і собі не обурюється!

— А може, цей Оттав теж із ним?

Логічне запитання.

Теж посіпака! зрештою! спільник доктора! чорт забирай!

Тепер зрозуміло! Хапай його! зараз за нього візьмуться! хоч він і в Цивільній обороні! «Волонтер» на «сирені»!.. бо більш нема електрики… її треба самому крутити, рукопаш!.. Ну то й що! негідник! викрили ще одного негідника! зараз каратимуть!

— Макаронник! Муссолініст! Ґорґонзола! Ніж у спину!

Хай знає, хто він є!

— Так! Так! Так!

У всьому винен! що зараз буде! непереливки буде! отут, у брамі!

Мої дві гарпії, мої дві навіжені уже мною не переймаються!.. розбили мені голову… а що якби очі вийняли?.. бо бачу добре!.. хоча ні!.. неясно, усе червоне… справді!.. Оттавіо бачу червоного!.. я вам уже казав! повторююся… треба переписати весь розділ! привіт! привіт!.. таки бачу!.. він вивищується над цією потолоччю на дві… на три голови… така статура в Оттавіо!.. їх десятеро! двадцятеро!.. у нього під носом!.. та це його не бентежить… а вони його кривдять дедалі гучніше!

Ага! Це вже занадто! занадто! Оттав розлютився! лице міняється…

— Цюєте? усі! піллота! піллота!.. Ферді… і… і…н! прузяка! цюєте?

Щоб уторопали!.. не приховує акценту!.. і я кричу йому з калюжі… «Оттаве! Оттаве! молодець!..» наважуюся… і відклеююся! знаходжу в собі сили!..

— Молодець!.. молодець!

Перемагаю біль… мить більш ніж трагічна… Якби цієї миті він зрікся, якби не мав за друзяку, тоді кінець!.. вони б мене подерли!.. бачили б ви ту оскаженілу зграю!.. аж дим ішов від люті! і бульбашки летіли з пащек!.. Нормансище мене не здолав, хоч і справжній людожер! ні ті двоє гарпій… але ці, коли їх п'ятнадцять… двадцять… тридцять!.. шкуру вмить здеруть! ні Мюрбат не потрібен, ні хтось інший!.. але Оттав їх стримає!

— Зрадник! зрадник! зрадник!

Стоять на своєму!.. доводять, що вся біда в мені!.. Пірам гавкає! крім усього! нічого не чутно! лемент неймовірний! Оттав опускає голову… прислухається… йому набридло! біс його бери!

— Брехня! ви всі помиляєтеся!

Остобісіло! кричить їм, що думає!

Та ті вже не здатні вгамуватися!

— Макаронник! посіпака! ганьба! ганьба!

Оттава не бояться!.. ага, отак?.. терпець урвався!

— Зараз когось таки приб'ю!..

Попереджає і готується!.. зараз якогось ухопить! на ходу! чи якусь! хай йому біс, яка картина!.. уся ця потолоч кричить йому під носа!.. зараз кинеться! навально! бачу, кажу вам!.. бачу червоним… кров… кров із брів і зі скронь… вони мене добряче потовкли, от відьми!.. підступні! зрадливі вбивиці!.. де вони тепер? Не чую їх!.. начуваюся… сховалися… ага, вже чую…

— Це все доктор, пане Оттав! доктор!

Виказують мене і роблять це чемно… вони!.. справді вони!.. стоять он біля самих сходів… біля їхніх залишків…

— А де Фердііін?..