Читаем Феєрія для іншого разу полностью

«А в мене грижа, уявляєте собі!.. завжди лягаю о восьмій!», а та собі: «а в мене міхур!», а інша: «о, міхур, а я взагалі мала бути в Баньолі! уже місяць, як мала там бути!.. і не кажіть, не сплю вже чотири ночі! на ногах! у мене нога терпне, страшенно! це гірше, ніж спрага чи безсоння! і не кажіть! а у мене заткнення судин, пані!.. одну ніч у тунелі на «Сен-Жорж»!.. іншу ніч на «Абес»… ще одну у водостоку!.. а завтра вранці шістдесят сім років! пані! ви зі своїми стражданнями!..» «А у мене, шановний, видалено пів шлунка! переживання можуть мене вбити! хірург попереджав… професор Ландовірскі… ви не знаєте? звичайно!.. це зовсім інша сфера!.. зовсім інша сфера! цілковито інша!.. то вас розбалували, кажу вам!.. наслухалася! про вас і ваші нутрощі… у мене дві подвійні грижі, дівчинко!.. і не сплю вже тиждень! тиждень! чуєте?.. я вам казала про свій зад!.. неотеса! а не про ваш!.. макака!.. замазура!.. це я замазура?.. свиня!.. нахаба!.. послухайте лишень! у мене брудний зад?.. я людина вихована! пані! затямте собі! якби Франція була такою ж чистою, такою ж освіченою, як я, ми б не опинилися там, де ми тепер! пані!.. що ви верзете, мавпа ви така?.. бувають же такі нікчемні істоти! сама розводилася про свій зад!..»

— Трохи!.. можливо!.. але все ж!

— Отакої! нічого подібного! брехуха!.. провокує мене!.. божевільна!

Але це не спільна думка… дехто вважає цю даму досить розсудливою… а отой з Баньоля заїдається з нею, і це неприпустимо!.. дама має захисників!.. пфляк! дзвінкий ляпас!.. іще один!.. але чомусь мляві, слід сказати!.. блям! блюк!.. ляпаси млявих людей!.. я теж такий… млявий!.. знесилений… млявозневірений… більше не горлаю, не ворушуся… стогну в калюжі… ребра! перепрошую! яке чудовисько Норманс!.. не крикну того гучно!.. кричу гучно… а голова? є багато прибитіших, ніж я… це правда!.. більш хворий, менш хворий, нікому нема діла, де я… ніхто не дивиться під стінкою… ніхто не бачить мене під шпаклівкою… треба цим скористатися!.. на мені теж багато крові… кажу вам! кажу! торочу!.. злиплася… отакий шар!.. крові товстуна… потроху відклеююся від калюжі… тихенько… він стінки… де Оттавіо?.. справді! я його не бачу!.. усі горлають… у всіх нервовий зрив… усе почалося з Армелли… хто насправді зламав її двері?.. бідна жінка!.. що за знавіснілі пияки? хто вижлуктив стільки пляшок?.. бо від учора нічого не пили! від спраги мало не померли! змова! от! підступний задум запроданців!.. іще один!.. підступний задум!.. якби тільки це!.. а їхні грижі й діабети? а в метро як натерпілися!.. в тунелях!.. це вам не на поверхні!.. гай-гай!.. а у водостоках!.. а тим часом тут усі пиячили! паплюжили! ламали двері! помешкання, льохи!.. усе!.. уявіть лишень, вони не спали три доби поспіль! тривога за тривогою! без їжі й без питва!.. а найгірше — приходимо, а тут нічого немає! хоч би флакончик! усе згоріло, усе потрощене!.. з жодного крана не тече! ні краплі!..

Пожежа робить що хоче, біс його бери! остолопи! грабіжники! співучасники! самі ж і підпалили!

От що кажуть у брамі… хотів би їх під бомбами побачити!.. нічого не кажу… а вони собі:

«Вони з фріцами заодно!.. тому й не полізли до сховищ! ні!.. вона за Віші, шановна пані!.. я вам не кажу про воду, шановний пане! я кажу про Петена, телепню!.. я кажу вам про Шершиля, пані!.. я нічого не боюся, пане!… я вам не кажу про воду, телепню в кубі! коли такі страждання від шлунка, як у мене!.. а ви мою грижу собі не візьмете?.. вам би хоч трохи розуму!.. а вам би мій варикоз! хоч на годину! хоч на годину!»…

За отим з Баньоля залишається останнє слово… він відомий! дає ляпаса!.. і не млявого!.. дзвінкого! ляпаса!.. ще одного!.. ще!.. але кому?.. треба глянути… не наважуюся надто витикатися… вже й так виткнувся!.. Пірам гавкає… тепер на кого?.. я міг би доповзти до консьєржчиних дверей… вони не дивляться… але як боляче!.. не трохи! насправді!.. особливо лівий бік!.. а якщо Оттавіо мене помітить?.. трохи сумніваюся в Оттавіо… що поробиш! треба ризикнути!.. відклеююся від калюжі, від місива… обтрушую шпаклівку… вона прилипла до волосся… відриваю! «Ай!»… і до вуха!.. закривавлене!.. нічого не чую!.. таки підводжу голову… овва!.. гарпії, знов мої дві гарпії!.. от вони!.. наді мною! справді! мало не падають на мене!.. побачили!.. схилилися!.. удаю непритомного… «Докторе!.. Докторе!..» гукають… заплющив очі!.. лежу в калюжі!.. на весь зріст… не відгукнуся!.. та вони не гають часу!.. дринь! у скроню! просто в скроню!.. а я: «рааах!» вони за своє!.. інша сестра теж! дринь! дринь! мене бито!.. їх двоє!.. б'ють! «ай! ай!» не стримую крику!.. тікають… обидві!.. ховаються в юрбі сусідів! украй збуджених сусідів!.. кажу вам! ви б почули! лайка! зойки! стусани!..

— Негідник! Нахаба! Брехуха! Дурепа!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века