Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Зникають… я їх ще чую… галас у глибині! велетень загруз упоперек ями! перекрив її!.. усі волають!

— Недоріки! нікчеми! ганчірки!

Оттавіо обурений!.. що робити?.. нехай ще відступлять… самі винні, що Норманс застряг! упоперек!.. не падає!.. треба брати за ноги… піднімати!.. і в провалля! головою вперед!

— Мацапури! покидьки! душогуби!

Душогубами їх зве!.. а ті мусять усе з початку! нарешті!.. підносять його над головами, велетенське черево!.. тепер тільки кинути… аби не схибити! за його командою!.. на випростаних руках!.. вправний маневр!..

— Нумо! нумо! раз! два!

Оттав порядкує… занести товстуна над ямою… якраз над нею!.. якраз!.. якраз! піднесли його, і голову, і барило, але в самих уже нема снаги! похитуються, бачу, їх п'ятнадцятеро… двадцятеро… тридцятеро… бачу Норманса на витягнутих руках, голова теліпається… одне око вибите! висить на кінчику повіки!.. бачу око!.. і п'ятнадцятеро носіїв зашпортуються… перечіпляються! недоріки! наступають на ноги «бодай тобі! йолоп!» лаються… відступають…

— Гицелі! Недотепи! Раз! два! нумо!..

Пхають… напирають… якась балка поперек ями… знову клопіт! Оттавіо хапає балку! і гур-гур! до ями! увесь будинок здригається від удару! отепер нумо! уперед! хибаються… не наважуються… задкують!.. підвладні Нормансовій вазі!.. «ааах! ааах!» скрикують… край ями!.. зі страху!.. черево важче від них усіх!.. величезне барило головою вперед зі згустком крові… кидають!.. у провалля!.. бім! бам! бум!… сторчака!.. перекидається!.. не думав, що яма така глибока… відлуння по всьому будинку!.. нарешті досягає дна… і бум! і брум! дна ями… бум! брум! як вибух!.. млявий вибух… сальтисонний вибух…

— Аах!.. аах!.. оох!..

Усі ахають і охають!.. стоять здивовані край ями… як бахкають вибухи, вони знають… але такі мляві бруми… і не вщухають!.. сальтисонні бруми відлунюють… коротка тиша… до десяти не порахували і ф'ююю! велетенський сніп іскор! отакої! букет іскор! з глибіні ями! яскраві бризки! на весь коридор!.. сині!.. зелені!.. червоні!.. ледве встигли заплющити очі!.. невже знову спалахне?.. ні!.. тоді підходять до ями… ступають!.. наважуються… зазирають… юрмляться край ями, тобто всі, хто ніс… і всі інші… напирають… щоб побачити дно… чи хоч щось… я не ворушуся, зливаюся зі стіною… Пірам гавкає… клятий псюра!… уаф! уаф!.. ніяк не нагавкається… підходить, обслинює мене!.. вилизує лице… знову гавкає!.. хоче, щоб я поворушився! але я не хочу!.. мала Туанон з ним… ми знову разом!.. він винюхав мене під тиньком… задоволений, от клятий псюра!.. церберка і дві відьми теж припхалися!.. почули гавкіт… та, що розсікла мені брову, то Камілла… розумію… чую їх… не ворушуся… іншу звати Роза, яка знайшла праску… Камілла й Роза… церберка дзвонить у дзвіночок, вона в доброму гуморі… зараз як зацідить мені дзвіночком!.. я її знаю… не ворушуся! не ворушуся…

— Що сталося?.. що сталося?

Це вона запитує.

— Він що, мертвий?

Хоче зрозуміти, чи варто… схиляється наді мною… сестри теж схиляються наді мною!.. придивляються… я не гарний, а що про коридор казати! їй, консьєржці, тепер прибирати і прибирати! лопата знадобиться! причепендя ключниця плюгавка… їй тут і шпаклівка, і сміття, і биті пляшки! усе разом! усе злиплося!.. аж по коліно!.. Але чи я помер?.. це вони хочуть з'ясувати… А от Пірам знає!.. гавкає… думає, я хочу з ним погратися… а котра розбила мені брову?.. Роза!.. котра мене лупила каблуком? мало не вибила око?.. інша? Камілла?.. хтозна… коридор саме перекидався!.. справді!.. не поцілила!.. слід з'ясувати… котра?.. котра?.. Роза чи Камілла?.. вона б не схибила, аби не хитнувся коридор! не нахилився на п'ятдесят градусів… я начувався!.. котра з двох? але тепер загроза — це Туазель!.. Дзень-дзелень!.. Дзень-дзелень!.. а я просто під нею… не ворушуся… усі інші біля ями щосили лементують!

— Хто його кинув?

А бодай вам! самі ж і кинули! міг би їм гукнути… і власне, що він їм зробив?.. тепер розбираються… він, тобто черевань!.. не знають! нічого не бачили… мене хотів на той світ спровадити! «Він розтрощив Армеллині двері!» кричу їм… не чують!.. «своєю головою!»… церберка теж не чує!.. стовбичить наді мною з дзвіночком!.. ти ба, йде пошук винних! вона горлає:

— Він що, помер?

Гукає іншим… вагається… мертвого не б'ють… Роза каже, що ні… Камілла каже: так! Справи кепські!.. але найголовніше питання — це Норманс! суперечка про Норманса! він виламав двері?.. головою?.. чи ногами?.. він усе випив?.. ще запитання!.. одне одного не слухають!.. справжній мітинг!.. хто все випив? «Ні, панно!.. Ні, пане!»

— А я хочу пити, пане!..

— Ні! пані!..

— Моя дитина потребує більше рідини!.. вибачайте!.. уже три дні нічого не пила!.. погляньте на язик!..

— Що ви верзете?..

— Уже не може висолопити язика!.. ви жалюгідний тип, пане!..

— Егоїстка!.. дурепа!.. за вами божевільня плаче!.. заткніть пельку, плюгавко!

— Поглянь-но, Ежене!.. він нас паплюжить, а ти мовчиш!.. Де ти, Ежене?.. Ежене!.. Ежене!.. пробі!.. він погрожує нашому любому дитинчатку!.. ах!.. а-а-а!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века