Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Власне, якщо направду, я б зомлів, аби справді боляче… особливо два чи три ребра! три? схоже, весь бік потовчений! Он як! потовчений! Норманс постарався!.. щоб він здох, бик такий!.. Та Оттав не зважає!.. трусить мене!.. розганяється, щоб перескочити виламані сходинки… щонайменше шість!.. я, мов сакви в нього на плечі!.. на два боки.. уявляєте собі?.. уявляєте?.. рушає!.. може ступати тільки уламками… вправно!.. пружно!.. «ай!.. ай!..» уявляєте?.. я, мов сакви!.. скрикую… ще крок!.. чотири сходинки!.. «гоп! гоп!» під залишками сходинок порожнеча, звисаю головою донизу і бачу весь сходовий просвіт… порожнечу!.. і в той же час глибінь! провалля!.. раптом він оступиться, не туди стане, полетимо обидва!.. до Норманса!.. цурки сходів мало чого варті!.. що не крок, то скрип і рип!.. скррр! скррр!.. хитаються! ой, невже? так і думав! ламається! ні!.. Оттав ступає гнучко… дуже гнучко!.. сталеві литки! тигр!.. наш рятунок!.. теліпаюся на два боки, мов сакви, голова сюди, ноги туди, мушу сказати, ми піднімаємося з акробатичною гнучкістю!.. ступив би він брутально, то сходинки, які є, наполовину спалені, розвіялися б попелом! і бувайте! та він не мньохається! рухається!.. уже поверх!.. ще один! думаю собі: ще трохи — і впадемо! але де там! дулі з маком!.. злітаємо!.. ще поверх!.. та я бачу дедалі ширші просвіти!.. голова розпухає!.. занотовую… звертаю вашу увагу! не так, як у Норманса, звісно, але все ж!.. це тому, що вона донизу… і забиття, і рани… ні, не кричатиму!.. ні! ні… ще поверх!.. четвертий?.. тут теж не всі сходинки на місці!..

— Ми де?

Оттавіо запитує… не бачу головою донизу!.. не можу роздивитися!.. він теж не може!.. він!.. ні!.. не може!.. до того ж він не вміє читати, зауважте…

— Піднеси мені голову, тоді я гляну!

Прошу його! догори ногами не вчитаю номер поверху!.. він підіймає мені голову… мало не викручує шию… дивлюся… «6-й поверх»… написано…

— Ми на шостому!..

Гукаю…

Відпускає голову…

— Дурень!.. Це п'ятий! п'ятий!

Ображає!.. мовляв, він краще знає!..

— Я рахував із самого низу!..

Заперечує мені! він, бач, рахував!.. я серджуся!.. навіть у такому стані не поступлюся!..

— До сраки твій рахунок! теж мені! Тарзан! це шостий!

Я певен! проголошую! він заперечує, збиває з пантелику! я вже сам не знаю! п'ятий?.. шостий? єдине, чого певен, що всі двері вирвано! не лишилося ніде дверей!.. бачу навіть головою навиверт!.. бачу пройми замість дверей… двері кудись полетіли! самі пройми! Оттавіо плавно мене скидає… я зісковзую з його плеча… спочатку голова… потім тулуб… бік, бік!.. «ой!»… ноги… лежу!.. бодай йому! мені зле! навіть дуже зле!.. все болить… перед очима подірявлені сходи!.. вибиті сходинки… пробую порахувати… два… три!.. чотири!.. збиваюся!.. несила!.. і спрага?.. неначе!.. неначе!

— Оттаве!.. Оттаве! пити!

— Що пити?

Що пити?.. нехай подивиться! може, десь є кран? нехай піде! мене вже не несе! дверей же нема! вода має бути!.. жах, як хочу пити! раптом певність! наполягаю! стогну!.. але звиняйте! так не піде! не здихати ж мені тут! ні!

— Разом! разом!

Зараз напружуся, спробую підвестися!.. спираюся на поручень… уже на колінах… спиною до стінки, отак!.. і ногу на підлогу, от!.. на підлозі не всі дошки!.. тепер другу ногу!.. отак… готово!.. але відразу зашпортуюся!.. нога за ногу!.. Оттав мене підхоплює!.. і тягне!.. мені паморочиться, от у чім річ… лоб іще кривавить… «Нумо! нумо! ступай!»… от хто ніколи не вагається! тягне мене, тягне!.. «нумо! нумо! ступай!..» здається, якийсь коридор, куди він мене тягне?.. чи це наш поверх? не впізнаю!.. четвертий?.. третій?.. трясця! бодай йому! «Пити!»… коридор, як наш… неначе… неначе… невеликий передпокій… погано бачу, майже нічого вже не бачу через кров… як він мене волочить, це нестерпно!.. нехай би поклав, чи я став би на коліна… кажу йому… він згоден… я на колінах…

— Оттаве, ти переплутав! от!.. не твоя вина, ти просто телепень!.. це не шостий!.. це п'ятий!.. нескінченна суперечка! однак я бачив! маю рацію! це не наш поверх! ми на поверх нижче, сумніву нема! у Ксантіпів!.. чи у Котте?.. справді!.. може бути?.. уже не певен… Котте з іншого боку!.. знав… уже не знаю… несила пригадати!..

— Дай води, Оттаве!..

Кориться, лишає мене випростаного… лежати легше, ніж на колінах… на колінах хитає і гойдає… і стіни хиляться…

Чекаю на Оттава, який десь нишпорить… завзято гримить каструлями! мабуть, десь у кухні?..

— Ти кран знайшов?

— Так, але води немає!

От і все!.. так і буде!.. води немає!.. рури поперебивало!.. у будинку ні краплі води!.. на жодному поверсі! отакий фарс!

— Mo', хоч яка пляшка?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века