Феєрія для іншого разу

Нехай подивиться!.. знову брязкіт каструль!.. шукає далі!… міркую… думаю… отака думка!.. ідіотська… що все було викинуто з вікон у мить найбільшого струсу… крім каструль!.. Тому все, що лишилось, це каструлі!.. Еврика!.. досить пригадати… як підскакував будинок! від жахливих брррангів!.. усе повилітало через вікна!.. умить!.. вир мотлоху!.. шаф!.. дріб'язку!.. буфетів!.. килимів!.. усе надвір!.. під фосфор!.. якби ми не скупчилися всі!… не зліпилися!.. під брамою! нас би так само викинуло! будинок спорожнів би… крім каструль! чую їх брязкіт! це доказ!.. чи, може, їх звідкись принесло? з іншого місця?… з іншого будинку?.. знизу? Оттав і далі нишпорить… гримить каструлями! знову каструлі! крамниця залізних виробів!.. гірше! тепер! грюкає!.. б'є каструлями одна в одну! чи по чомусь лупить… бац! буц! бумц!.. стінка?.. перегородка?.. чи, може, кран?.. знайшов хоч якийсь справний?.. де є вода?..

— Молодець! молодець!

Так! але голова?.. раптом голова? пити? якщо знайде? справді… але ж голова?.. голова?.. боляче лежати! аби приніс якусь подушку?.. а то ходить по кімнатах і б'є в каструлі!.. спрага!.. і голова? болить!.. це не примха! головний біль гірший від спраги?

— Оттаве! Оттаве! подушку!

Доводиться весь час гукати!.. подушка — це краще, ніж попити!.. бажаніше! набагато бажаніше! ще чую звіддаля… ще далі… от чорт! ген у глибині!.. б'є в каструлі!.. у дві каструлі!.. б’є по рурі…

— Оттаве! Оттаве! Вважай!

Аби не розбив газову руру!

— Це не газова рура, Оттаве?

А то ще газову руру розіб'є!

— Газ перекрили, Фердіне! воду перекрили! усе перекрили! розтуди його!

Це його лютить ще більше, здається!.. лупить! але вже по стінках… і по стелі! над собою!.. двома каструлями лупить! щосили! бац! буц! над собою! а там наша квартира, я певен! власне, здається, наша… це ж п'ятий поверх… пробиває стелю… вивертає!.. не вгаває!.. пробиває стелю!.. звідти падає повно паклі!.. пробив-таки!… і повно тиньку падає, осипається… цілими шматками… як перед тим у коридорі!.. великі шматки тиньку! осипаються! гарна робота!.. а пилу!.. вже задихаюся!..

— Оттаве! Оттаве! ти що, здурів?

Несамовитий! їй-бо!.. грюкає собі…

— Годі, Оттаве! годі! ти здурів? навіщо?

Не зважає… лупить!.. і бац! і буц! дужче! ще дужче!.. голос згори!.. зі стелі… раптом! голос з горішнього поверху!

— Це ти, Лілі? це ти?

Вона!

— Так, я! я! я вдома!

Не підводжуся!.. лежу… але впізнаю!..

— Стрибай! Стрибай! сюди!

Уже стрибнула!.. на купу тиньку! у розлам! але скільки грації! грації!.. вона вже була тут!.. тільки я не бачив!.. через пилюку!.. тепер бачу!.. і Бебер! де Бебер?

Стрибнув разом з нею!.. треться об мене… муркоче… Лілі бере його… тримає на руках, не відпускає…

— Ти не хочеш пити, Лілі?

— Звісно, хочу! і Бебер теж!..

Це рідкість, щоб Бебер просив пити… щоб язика висолоплював…

— Оттаве! Ти кран знайшов?

З'являється Оттав… уже нагрюкався… але з каструлями в руках… він білий з ніг до голови…

— Нагорі нема води?..

Запитую Лілі.

— Лілі, як там нагорі?

Хочу знати… Усе вилетіло у вікна?.. вона пояснює… по-перше, вікон уже немає!.. навіть рам!.. усе звіяло!.. не лишилося ніяких меблів! і сьомий поверх завалився на наш!.. зі сходовим майданчиком! весь сьомий… і все вилетіло крізь вікна! у мить великого струсу! весь мотлох! отак! ми знизу бачили ту лавину!.. Лілі не було внизу!.. але вона втрималася! і це диво дивне! що її не звіяло разом з усім причандаллям, це диво дивне!

— Де ти була, Лілі?

— На даху!

— А Бебер?

— Зі мною!..

Розповідає…

— Навіть коли завалювалися димарі?

— Так!

Але вогонь?.. і шрапнелі? і торнадо, скажи-но? і літаки?.. усе бачила з даху!.. усе! абсолютно! бачила вогняне пасмо в небі!.. вогняне пасмо від Іссі аж до Шапель… власне, я їй кажу… розповідаю, вона повторює… не знає достеменно… направду!… направду! увесь час була там!.. увесь час!.. тримаю її за руху… в другій руці в неї Бебер… усе решта, хай йому грець! до біса!.. Оттав теж поряд… кудись поривається!.. буквально!.. мовляв, тепер не до балачок!

— А ти знаєш, як тепер спуститися? ти знаєш? несамовитий! що наробив! чого стоїш? увесь білий! з каструлями!

Звертаюся до нього.

— Ти будинок поруйнував! тепер задоволений? задоволений?

Звинувачую… для сміху!..

— Що тепер робити?

Запитує… нічого не кажу, міркую… раптом згадую про меблі!.. бачив, як вони самі їздили, наші меблі!.. під брамою внизу!.. усе попадало з вікон!.. та ні!.. мій сланцевий стіл?.. так ним дорожив!.. може, він повернувся?.. сам піднявся назад?.. хай йому грець! усе загиджено!.. не знаю!.. силкуюся…

— Ти певна, Лілі? Ти певна?

Хвилювання трохи… мабуть, її спантеличило?.. була на даху протягом усього Потопу… он як!.. от вам катастрофа… усе правда — з одного погляду, усе неправда з іншого!..

— А де мої шприци, Лілі? ти не бачила шприців?

Оттав нас уриває…

— Ну то ви йдете чи ні, розтуди його!

Грубіян…

Я цілковито розбитий, що є, то є!.. але цілком притомний!

— Помовч, Оттаве, ти ні біса не розумієш!

Не люблю нахабства!..

— Шприци, Лілі?.. ти не бачила моїх шприців?

Не забуваю про Дельфіну…

— Не знаю, Луї!.. як у такому безладі?..