Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Отакий дивак!.. хто його не знав, хто випадково натрапляв на нього, коли той, мов сновида, плів нісенітниці, то пантеличився, не розумів… лякався… не знав, що той «входить в образ», а він добряче «входив»… аж занадто, сказати б… що якоїсь миті ставало лячно… ніби він вас забирав із собою в інший світ… слід зізнатися!.. актор направду надзвичайний… подивишся на нього, потім сну немає!.. принаймні перші ночі три… чотири! не давав спокою!..

От яка артистична натура і на сцені, і в студії, хоч у «Комеді франсез», хоч у Жуенвілі[181]!.. «Незабутній невідомий»… не те що «скоростиглі» нові, які не те що до щиколотку, до його п'ятки не діставали!.. усі, хто його знав, вам скажуть… жоден з модних «натхненних», не тим натхненних, хто міг би дорівнятися… де там!.. Тому називаю просто Норбером! а назви справжнє прізвище повністю, то накличеш вибух тисячі нестям! громів небесних! заздрощів… а ще люті, зненависті, цькувань, бідний Норбер!.. хоч усю свою кров виблюй, що тебе не порівняєш з іншими!.. лихо за лихом!.. навіть нині, коли він ніщо, коли він десь у біса і нікому вже не допече, коли він лише тільки спогад, не дай Бог нагадати, що він існував!.. це вам так не минеться!.. ви почуєте такі сурми, що втратите і слух, і смак до спогадів!.. вам буде непереливки!..

Хай там як, тримаймося мужньо!.. що трапиться, те й трапиться! хто не бачив Норбера, тому лише поспівчуваю! Кажу вам! коли Норбер виходив на сцену, там нічого не лишалося! нічого! тільки він!.. а Театр у собі носив!..

Я зворушуюся від спогадів!.. але все ж з теми не збиваюся!.. ні!.. чудово знаю, що розповідаю!.. будь ласка: факти!.. факти!.. отак!… змальовую Норбера, він за столом… у фраку!.. і Бебер вигризає блощицю, влаштувавшись у фотелі неподалік… не відволікаюся… запитую в Оттава…

— Якого біса він там сидить?

— Хто?

— Та Норбер же!

— Може, там кінознімання?

Це Лілі запитує!.. звісно, він знімається!.. це очевидно!.. вона не знає… знімається просто так? як є? за столом?.. один, за столом?.. а де всі інші?.. де масовка?.. він же не сам знімається? він мав нас почути, певно! ми наробили чимало шуму! але йому до нас байдуже!.. навпаки!.. він трохи змінив позу, тепер бачимо в профіль… підборіддя лівіше… підборіддя видніше… його обрис — то його тріумф!.. і застиглий погляд, застиглий!.. і бентежний вираз… такі знайомі!

— Норбере, ти що?.. от дурень!.. чого мовчиш? поворушися!.. геть здурів?

Нехай прокинеться!.. нехай розкаже, де тут сходи!.. спочатку!.. по-перше!.. нам більшого не треба!.. обрис… його обрис!.. сходи!.. годі химери гнати! Оттав теж дратується!.. давно на Норбера зуб має! з його зарисами!.. а ще винним чується… це ж він стіну пробив!.. Оттав тобто… справді!.. і чого домігся? що Бебер там сидить і блощиць вигризає!.. але Бебер уже зник! он він аж у кутку!.. здається!.. здається!..

— Агов, Норбере! Норбере! ти на зніманні?

Оттав йому гукає… що за «кіно»?… це знімання?.. але з ким?..

— Ти сам?

О, нарешті!.. наважився… підводиться! Норбер наважився! а то сидні справляв… заворушився!.. іде до нас, радіє!.. йде до пробоїни в стіні… простягає руки… усміхається… вітає…

— Я на вас чекав!

Отак!.. перші слова!

— Заходьте ж, заходьте!

Лізти через дірку?.. запрошує! гаразд!.. пролазимо! ми вже у вітальні…

Коли він такий приязний… хтозна… він нам пояснить…

— Скажи-но!.. що тут діється?..

Кажу йому…

— Що діється? де?

Здивований.

— А ти не чув? ти десь їздив? тебе тут не було?

Повторюю…

Клеїть дурня.

— Ти не чув, як усе падало? не бачив фосфору? не був під бомбами?

Усе йому треба пояснювати!

У нього застиглий погляд… з ким я розмовляю?..

— Друзі мої, ви що, здуріли?

Він вигукує!..

— Нічого не було!.. ви все наплутали! отак! ви наплутали!.. нічого не було! а тільки буде! так! достоту! буде! тільки буде!

Наголошує на тільки буде!.. прикладає пальця до вуст… але це цілком таємно!.. і що я… я! загучно розмовляю!.. занадто!.. прихиляється мені до вуха… шепоче…

— Ви все переплутали!.. чш-чш-чш!.. ви ж чули! залпи!.. урочистий салют! отак-от! бум! бум! бум!… отак-от!..

Тобто ми повні дурні!

Щоб продемонструвати свій бум! бум! він складає руки рупором!.. навшпиньки стає… і нам вичитує!..

— Усе переплутали! одумайтеся, нічого не було!.. чш-чш!.. усе тільки буде!

Таке схвильоване все тільки буде!

— Що буде?

— Чш-чш! чш-чш!

Слова не дає сказати, от дивак!.. мене аж трусить!..

— Чш-чш!.. вони скоро прийдуть! я чекаю!

— Кого чекаєш, блазню?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века