Феєрія для іншого разу

— Де ти була, як бомби падали?

— На восьмому!.. а потім вилізли…

— Ще вище?

— Так!

— Через віконця?

— І куди дісталися?

— До вулиці Сімона Леандра…

— Дахами?.. а як родина Лютрі відлітала, бачила?

— Так, учора ввечері!

— Разом із шатром?

— Так, Луї!

На все каже мені «так»!.. прибив би!..

Із самої злості, просто! не з образи! але ще зарано… я лише покидьок… покидьок отут! Долі!.. а вона відважна!.. от бачите! бачите!.. вистояла перед циклонами… і якими циклонами! на даху!

— Стрибнула з Бебером?

— Ти ж бачив!

Звичайно, бачив!.. повторююся…

— Щастя, що ти така вправна, така гнучка!

Уважність… комплімент…

Повторюю те саме… уже чотириста сторінок хоч так, хоч так вставляю! утовкмачую! що Лілі — то ідеал гнучкості! а як танцює! обожнюю її!.. щастя, що в мене є Лілі для написання книжки! про неї книжки!.. переважно!

— Щастя, що ти така гнучка!

Знову те ж саме…

— Оттаве! Оттаве! Ну скажи, щастя, що вона така гнучка!

Хочу, щоб він знав! щоб погодився!

— А ти? Що будемо робити? Фердінане?

Нетерплячка.

— Але ти теж акробат!

Треба його підбадьорити!.. і навіть акробат-віртуоз! так! і Лілі мусить це знати…

— Слухай-но, Лілі, слухай!

А ті дикуни так репетують внизу, що не перекричиш!

— Негідники! потолоч! Муссоліністи! нацисти! покидьки!

Нам гукають!.. чекають на нас!.. уся зграя! під брамою!.. чекають на нас… з'юрмилися під брамою! як налаштовані!.. аж ревуть! ми ані кроку…

О, уже не так галасують… трохи затихли… Лілі запитує, де мені болить?.. пробую все розповісти…

— Ти не бачила! нічого не бачила!..

Плутаюся… а ще горло! у такому стані!..

— Чекай, мій маленький… що в тебе болить?

— Усе, Лілі!.. усе!..

— А голова?..

— Як завжди!..

Голова завжди болить… вона знає… сказати про ребра!.. як мене Нормансище кóпав!.. топтав… направду!.. мовчу…

— У тебе кров, Луї!

Помітила…

— Забився!

Вона поранилася, теж поранилася на кухні, скалка скла, є поріз, показує мені… хочу оглянути… не можу… знову беруся розповідати… а внизу вже не так репетують…

— Подивилася б ти на Оттавіо, от кому не паморочиться!.. надзвичайно! а несамовитих не бачила?

— Яких несамовитих?

— Усіх!

Не розуміє…

— А яма?

— Яка яма?

— Та, що під ліфтом!

Не варто наполягати! була на даху!.. їй не зрозуміло…

Саме цієї миті Бебер стрибає! Лілі тримала його на руках.. тікає!.. перестрибує через мене!..

— Бебере! Бебере!

Он він… побіг… грається… котяча вдача… занудився, побіг гратися…

— Оттаве, прошу, злови його!

Оттав іде… але Бебер утікає… Оттав вертається…

— А я думав, ти спритний!

— А ти всюди кривавиш!

Я кривавлю!.. факт!.. правда!.. я вже не помічав!.. штани розстібнуті… лежу на спині…

— Хочеш, ми тебе вмиємо, милий?

— Насмішила!

Звісно, кров сочиться, тече, але не так, як у Норманса!.. от з нього справді цебеніло!.. і не тільки з прутня! з голови теж! з голови!.. увесь халат, який дав Клео… просяк! не те що в мене! не порівняєш! згусток крові!.. направду, мов губка… пізніше розповім Лілі! тюрбан! слухатиме мене! нічого не знає!.. думає, що я марю… але це не так!.. от і зараз гукаю їй… гукаю гучно: «тепер або ніколи!»…

— Що тепер?

— Якщо не втечемо тепер!.. чуєш? тепер!.. нас усіх пошматують!

Вона знає, але не каже!.. знає краще всіх!..

— Сходів уже нема!

От чорт! от чорт!

— Шостий потовкло!

Чую, що верзу… чую себе… вррромб! вррромб! осипається тиньк… усе біле! лавина!.. нічого не видно… Оттава більше не бачу… він у хмарі… ми у хмарі!.. Лілі тримає мене за руку…

— Ти пробив стелю?

Кричу йому… не відповідає…

— Оттав з каструлями?.. де він узяв каструлі?

Хочу все знати… А Оттав розходився! лютий! зухвалий! стук!.. грюк!.. бах!.. трах!.. і знову!.. нестримний!.. навіщо? невже мало потрощив?.. скоро не буде стелі!.. ми під шостим!.. нас засипле! от! Оттав, мов Титан! мов Тарзан! навіжений! кажу вам!

— Припини, Оттаве! Годі! Годі!

Та де там! мої заклики його вкрай збуджують!.. лупить іще дужче! бах!.. трах!.. добуває воду з крана? що знайшов?.. аби не пробив газову трубу!..

— Газ, Лілі? газ? не чуєш запаху?..

Усе трощить!.. усе, що лишилося!

— Фердіне! Лілі!

Гукає нас… навіщо? знайшов кран? цілі сходи? запасні сходи?..

— Фердіне! Фердіне!

Знову гукає… що ж, гаразд! гаразд! рушаю!.. якщо раптом сходи?.. мушу відновити рівновагу… знову падаю на коліна… незмога!.. у хмарі вапна!.. уявіть собі!.. Лілі не бачу… не бачу навіть стінки!.. однак у стоїчному пориві оговтуюся!.. спинаюся на ноги!.. готово!

— Уперед! коли ти так хочеш!..

Воля Лілі!.. дибаю! уперед… бере мене за руку… у повітрі саме вапно, і не вдихнеш!.. схоже, стеля й далі осипається шматками!.. лавиною!.. від Оттавової люті! тепер! за стінку взявся! трощить каструлею!

— Фердіне! Лілі!

Схоже, про допомогу просить, щоб ми ламали разом!.. ага, от і ми!.. на поміч!.. вибиває чимало цеглин!.. в стіні широкий пролам!.. настіж!.. нас гукає, щоб ми подивилися? побачили?.. що побачили?.. що стінка розпанахана!.. самою лиш каструлею!.. хоча вона і так ледве стояла!.. от, ми стоїмо біля неї!.. і що бачимо?

— Дивіться! дивіться!

Знову грюкає!..

— Ходи поглянь, Фердіне!