Феєрія для іншого разу

Напосівся!.. дивлюся… подає мені руку… готово!.. дивиться на мене!.. стук!.. грюк!..

— Ну годі грюкати!

Переді мною кімната… умебльована!.. досить велика… прибрана!.. ні пилинки!.. велика й чиста… нічого не пошкоджено!.. це в будинку, прилеглому до нашого!.. це не мана! чудово бачу… недоторкана!.. вітальня!.. справжня вітальня!.. цей будинок не зачепило! заявляю однозначно…

— Ти бачиш, Лілі? ти бачиш, Лілі?

— А ти, ти бачиш? ти бачиш?

Отак перепитуємо одне в одного… кому не мариться?

— Норбера не бачиш[180]?

Не вірю своїм очам… справді! справді! Норбер! Сидить за столом!.. за цим столом!.. вона має рацію…

— Ти що, недобачаєш?

Оттав мене питає… хапає мене за голову й повертає, аби я побачив! аби придивився! підштовхує до проламу… на такій самій висоті!.. неймовірно, але це так!.. Норбер за столом!.. Стіл стоїть якраз отам… під люстрою…

— Лілі, ти його бачиш?

— Бачу! бачу!

Гаразд!.. Норбер так Норбер! але чому він там?.. а стіл як накрито!.. погляньте! мереживна скатертина!.. карафки!.. тарілки… чому він сам?.. чого чекає? чого чекає?.. аби йому подали страву?

— Бачиш? бачиш?

Він сидить замислено… із застиглим поглядом… здається, дивиться на нас, проте ні, не дивиться…

— Мовчить!.. зауважує Лілі… заговори до нього! тоді він відповість!

До столу недалеко… може, чотири метри… п'ять метрів!.. пролізти крізь отвір… звертаюся до нього!

— Агов, Норбере! Норбере!

Мовчить… Замріявся…

— Лізьмо туди!

Рішення Оттава… Бебер уже там одним стрибком! перший!.. стриб!.. стрибок на стіл! Норбер не ворухнеться… застиг, сидить… Бебер обходить усі куверти… і всідається… спочатку на одному стільці… потім у кріслі… вигризає блощицю…

— Ходімо!

Оттав наполягає…

— Потинькований, стривай-но! потинькований!

Хочу трохи поміркувати!.. не слід довірятися першому враженню… тим паче у нашому теперішньому становищі!..

— А це не пастка?

Хтозна! це геть неймовірно, цей дім упритул до нашого, але вистояв перед глибинними струсами! і якими струсами!.. там недоторкана вітальня! і Норбер, як на церемонії!.. так! як на церемонії!.. у вечірньому вбранні! я бачу!.. і Великий хрест Почесного легіону… справді! якого біса? розповідаю вам, як є… будинок точнісінько впритул до нашого! на вулиці Бюрка!.. мур до муру!.. отак!.. катаклізмічні чудернацькості… це може бути… нехай… але все ж!.. усе згодом проясниться!.. Гірка — це суцільні несподіванки, зиґзаґи й крутосхили!.. це ясно! відомо!.. і під землею, під низом склепіння!.. гай-гай, склепіння! величезні нагромадження порожнин направду! а ще метро і водостоки! тож уявіть собі! за таких розривів!.. бомб!.. що сипалися з-поза хмар!.. ми бачили! аж до глибин! до глибіні глибин! ясно, що поверхня набухала, сіпалася! ми бачили! репалася! рвалася!.. а тут будинок упритул до нашого лишився недоторканим! неймовірно! однак… це очевидно!.. якби Норбер нам пояснив!.. адже він тут був!..

— Норбере! агов, Норбере!

Мовчить… але їх теж трусило! дивіться: шибки!.. жодної шибки не лишилося!.. тут у вітальні! завіси маять на вітрі! на протязі!.. там дме, самум із дірки у стіні!.. і люстра не побилася!.. і все наряддя на столі, карафки, куверти, весь дріб'язок!.. і неушкоджений Норбер! у вечірньому вбранні… чого він тут сидить?..

— Хіба він не від'їжджав?.. де він був?

Лілі запитує у мене… запитання… це правда, він був зник… справді! так би мовити… хтось казав, що він від'їхав… його вже не бачили… місяців зо два… зо три… «Ви не бачили Норбера?» хтось казав, що він у Римі… а хтось, що в Аргентині… а хтось що у Берліні… де він знімався в німців!.. так би мовити… а хтось, що він ховався на Північному вокзалі… на самому Північному вокзалі!.. хтось що в макі подався!.. що далі, то дурніше!.. а тепер он він, сидить за столом!.. отут у вітальні! у нас перед очима! як є! будинок упритул до нашого! але не в себе вдома!.. зауважте! він мешкав, його адреса — це авеню Гавено, номер вісім, тобто не в цьому будинку!.. навіть в іншому секторі Цивільної оборони… отже, тут у гостях?.. отак у фраку? що за нагода?.. під час тривоги я його не бачив!.. зовсім не бачив! як він сюди дістався?.. випадково?.. коли бабахало, він не ховався у помешканні консьєржки… чи в нього тут побачення?.. отак, за столом?.. із ким?.. хто тут живе? передусім!.. перше запитання!.. не знаю! узагалі він дивний… справді! ми його трохи знали, він завжди дивував!.. завжди дивний вигляд, застиглий погляд… ніби має два, три, чотири види! особливо, як готувався до нової ролі, як «входив у образ», але не втрапляв «увійти»!.. що вам аж моторошно ставало!.. шукав себе! врешті-решт нас дотиркували ті перевтілення! два! чотири! шість!.. він вагався… тижнями!.. що йому не скажи, відповідав невпопад!.. навмисно!.. безглуздо!.. шукав образ!.. знаходив! тинявся, вештався… втілювався… перевтілювався… безперестану входив і виходив з образу то для одного фільму, то для іншого… бувало, з ним розмовляєш, він стоїть перед тобою… раптом бац себе по лобі! і мерщій геть! «Знайшов! знайшов!»… гукав вам… за хвилину повертався в розпачі, наче батька вбив: «згубив! згубив!»… і обіймав вас у сльозах!..