Феєрія для іншого разу

Може, Норбер відповідає? може, я не чую?.. оглушений власними шумами?.. у всякому разі то справді Норбер! Норбер за столом!.. у роздумах!.. чортів фігляр!.. скільки не гукай! чого чекає?.. він не знімається! сумніву немає!.. коли знімають, це помітно… чи, може, він прийшов у гості!.. до друзів?.. ніколи не говорив про друзів… він потайний, знаю!.. але все ж!.. у сусідньому будинку! це більш ніж дивно!.. і як у себе вдома!.. грим, образ…

— Норбере! Норбере!

Гукай не гукай!.. он хтось гукає! Оттав! десь у глибині квартири!

— Фердіне, ходи! ванна!

Знайшов ванну… не дуже вірю… зрештою, дибаю… навпомацки… це праворуч!.. має рацію: ванна… налита ванна… вода!.. повна води!.. і це не все!.. пляшки!.. плаває повно пляшок… охолоджуються!.. плавають!.. як сказав Норбер!.. повно пляшок… «аперитиви»… вина теж… Оттав хапає пляшку… їх як у Армелли!.. але мені тільки води… тільки води!.. не вина!.. пляшку води!.. немає!.. все одно тамуватиму спрагу!.. просто з ванни питиму!.. стаю скраю на коліна… Лілі й Оттав п'ють шампанське! у кожного по пляшці!.. нахильці! нашвидку!.. за здоров'я! я з ванни… щось бачу!.. на дні!.. так! так! бачу! мені не мариться! у глибині ванни голова!.. жіноча голова… волосся довге… немолода… волосся сиве… вода прозора… добре бачу!.. мені не мариться!.. у мене з вухами негаразд, але не з очима!.. протираю як слід, відтиньковую… чудово бачу… жіноча голова, достоту!.. і жіноче тіло, вона не молода!.. лежить на дні… роблю «констатацію»!.. утоплениця… недавня! кілька годин!

— Гей, Оттаве, поглянь!.. поглянь-но!

Там не тільки пляшки!

— Гадаєш, вона мертва?

У нього сумніви…

Нехай посумнівається!.. У Лілі інша думка!..

— Будемо витягати?

— Ніколи не чіпайте небіжчика! так велить закон!

Я теж маю думку!

— Гадаєш, Фердінане, вона мертва?

— Що тут гадати! певен! посвідчую, що мертва!

Не люблю, коли моїм словам не вірять!.. особливо коли я «посвідчую»!.. тут я, можна сказати, невблаганний!

— Померла від бомбардування, думаєш? чи просто у сні?..

Дурниці!.. ляпають, що перше на думку спаде… гадки… «може, дивилася у вікно і впала горілиць!..» Лілі припускає, що від кулі!.. не виключається!.. кулеметом з літака!.. фантазують!.. крові немає, вода не забарвлена!.. що тоді?.. не відкидаю жодної гіпотези… не буду їм пояснювати!.. гай-гай!.. У Лілі ще одна гадка… що старій стало зле, коли приймала ванну! переляк!.. гаразд! добре!.. «маєш рацію, маєш рацію!»… не сперечаюся…

Наповнена ванна, то був наказ Цивільної оборони! «наповнити ванни і розкласти мішки з піском!»… це весь час казали і писали!.. так, але звідки пляшки?.. і потім, що, ця літня дама приймала холодну ванну?..

— Ти її знав?

— Кого?

— Утопленицю, оно?..

Запитую в Оттава…

— Трохи знав… бачив, як вона гуляла із собакою…

— Як її прізвище?

— Пані Жендр… у неї є служниця…

Ляпає себе по лобі…

— А може, газ?

Теж мені здогад!

— Газ уже два місяці як перекрили!..

Ах, справді!.. погоджуються… маю рацію!.. вона ж не лежить у воді два місяці!..

— А служниця? де служниця?

Норбер знає служницю! здається, знає! здається!.. треба запитати… але він знову за столом, Норбер… з нами більше не розмовляє… чекає перед своїм кувертом… уже не в профіль, а зі спини!.. зараз ти в мене обернешся! у вічі нам подивишся!

— Норбере! Норбере! агов!

Кричу до нього…

— Я чекаю візиту! замовкніть!

Яка зневага!.. ну, зараз!.. маю намір…

— Піди стусони його, Оттаве! піди!

Нехай краще Оттав!.. але їх хитає, і Лілі, і Оттава!.. напилися, їй-богу!.. напилися!.. а я не пив… п'ю тільки воду! але води немає!.. у мене все пересохло без води!.. я не нарікаю!.. але язик!.. це не язик, а тертушка!..

— Ти не знайшов води, Оттаве?..

Безглуздя!.. ванна є! двісті літрів води!.. міркую… міркую…

— Ходи сюди! ходи!

Ще одне «ходи сюди»!..

— Куди? навіщо? навіщо? знову?

— Служниця, диви, служниця!..

Знайшов служницю! за дверима!.. Оттав знайшов служницю!.. за дверима!.. на кухні знайшов!.. на кухні!.. тримаюся за стінку!..

— Ходи глянь, Фердінане!..

Дибаю!.. йду подивитися!.. останні двері!.. ой Боже! скільки мотлоху! завали! усе гамузом!.. у чотирьох стінах! руїни! усе перекинуто!.. стеля осипалася!.. от тобі й кухня!.. усе на купі посередині… точно, як під брамою у будинку!.. посуд, віники, миски, шафки!.. етажерки впереміш! страшенний гармидер!.. на кахляній підлозі! цій кухні дісталося добряче! гай-гай!.. абсолютно, як нашому шостому поверху!.. є речі звідси, а є і згори!.. впізнаю наші власні речі!.. і під низом тіло!.. так! тіло! голова виглядає! бачу голову!.. ноги по той бік!.. лице розпухле, налите… величезні губи… дівчина… схоже, померла від задушення… задихнулася під купою мотлоху?.. не знаю… не скажу… не слід поспішати… бачу руки, руки почервонілі, стиснуті… смерть настала чотири… п'ять годин тому… можливо…

— Що скажеш, Фердінане?

— Нічого не скажу, Оттаве!