Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Ти бачив служницю й ту стару шкапу? може, вони теж грають?.. як гадаєш? твоя думка?..

Як цей Оттав нас марудить! здуріти можна! упертий макаронник!.. як його зрушити? гукаю до Норбера, бачу його онде у вітальні…

— То ти знімаєшся чи ні? га, недоріко?

Оттав певен!

— Знімається! знімається!

Певен! Захоплений!.. хоче бачити, як Норбер знімається! фільмується!..

Затявся, чортяка!

— Та яке тут фільмування, от бельбас! звідки фільмування?.. з балкона?.. його більш нема!.. балкон зірвало!.. а світло, на хвилиночку?.. подумав?.. електрики нема!.. це ти мусиш знати!.. світло вимкнуто!

Оце він знає! знає, бо сирена! електрики нема! він крутив сирену рукопаш! завивав урукопаш! і що? електрики нема! це правда!..

— Фердіне! правду кажеш!

От, допер нарешті… тепер він рушить!..

— Але стривай! стривай!

Про щось згадує! знову!.. що ще?..

— А жінка у ванній? а служниця? як із ними?.. невже лишити?

Нова завада!.. не може так піти… покинути потерпілих…

— Не переймайся, Оттаве! вони мертві! ти їм не допоможеш!.. вибухи!

Якщо знову почне думати, то це на годину! як до зірок полетимо, то він ще думатиме! з ним треба говорити просто! і категорично!

— Це від вибухів!

Повторюю йому… він сумнівається… все ж сумнівається!.. тупцює… поганий знак… як він мене дратує!..

— А Норбер? кажу йому… а Норбер?.. ти ванну бачив? він там пляшки охолоджує!

Зараз я тобі наставлю запитань! зараз мізки прочищу!

— Слухай, Оттаве! слухай!

Час підбити певні підсумки!..

— От дивися, поміркуй, Оттаве, поміркуй! ти хотів пити! правда! хотів пити! проблему розв'язано!.. ти попив!.. Лілі хотіла пити! вона попила!.. я теж попив! завдяки тобі! з крана! і трохи відчистився! навіть посцяв у вмивальник! з кров'ю у сечі! це зветься гематурія!..

— Як зветься?

— Гематурія!..

Проти терміна не заперечиш…

— Так, так, Фердінане, правду кажеш…

Продовжую.

— Поглянь, мені було холодно, тепер зігрівся! розжився рушником! який лежав на служниці! під посудом! якісний! ось помацай!

Мацає… погоджується…

— Отже, який наш клопіт, Оттаве? поміркуй! мене ноги не тримають, а ти мені допоможи!.. любенько!.. ти сильний і ти герой!.. ти людина правдивих подвигів і справжній друг! ти мене ніс нагору, тепер неси донизу!

Краще не скажеш!

— Так! так! Фердіне!.. але служниця?

— Хай тобі біс! ти затявся, Оттаве! служницю прикидало! нехай лежить! а стара у ванній!.. і Дельфінка під столом? про них теж будеш думати? я тобі кажу хоч слово? а Норманс у прірві, її чоловік? якого ти в провалля скинув! я тобі про нього щось кажу?

Бачу, що спантеличив його… бо він уже й призабув!.. знову думає…

— А Мімі куди зникла?.. скажи-но!.. скажи!.. а Родольф? а Перікола? де всі вони?.. а церберка Туазель з дзвіночком? га?

Не знає… нічого не знає!

— Тебе там не було! скажи, що тебе там не було! що ти крутив сирену!.. і Жуляка-гондольєр на вітряку?.. ти бачив, як він там шугав? нічого не бачив! зізнайся! і вітряк, і чотири крила?.. чотири? чотири?.. ні! тільки три!.. тебе там не було! скажи чесно!

Не знає, що відповісти… щось бурмоче… а я своєї!..

— А дві гарпії-слухачки «бібісі», які мені скроні мало не пробили?.. дві дівиці з восьмого? Розіна одну звуть, а іншу Камілла!.. біс їх бери!.. от чорт! переплутав!.. їх не так звуть!.. вже не так… вони змінили імена!.. а кафешник Мюрбат?.. а його доця Туанон лукава? і її пес Пірам? де всі?.. га? кажи, хай тобі біс!

Дивиться на мене, ніби не впізнає! доти я був стриманий, тепер кінець! більше не терпітиму!.. вже натерпівся!.. тепер у відчаї!.. Лілі сміється! з чого? з чого? що тут смішного?.. хочу донизу, та й по всьому!.. чого нам тут лишатися ґав ловити!

— І тебе теж там не було, швендя така!

Їй теж треба сказати, як є! акробатка!

— І того теж не було!

Киваю на Норбера у вітальні!.. он де сидить… за столом… з орденом! причепурився!

— Прикидько! провокатор! ходи сюди! неробо!

Кричу йому!.. а він і не поворухнеться!..

— Це він знайшов пляшки!..

Слід визнати, його заслуга! нумо! геть!

— Нумо, Оттаве! мерщій! досить! кажеш, не згоріли? сходи ще тримаються! вірю тобі! сади мене собі на спину!

Сам подаю репліки і сам відповідаю…

— Так, Фердінане! але любка? спочатку любку! вона всюди проскочить! її спочатку!

— Яку любку?

Нехай повторить…

— Твою акробатку, кого ж іще!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века