Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Сама підходить!.. проривається крізь паперову лавину!.. перетинає авеню… від риштака напроти… там, де знайшла черевик!.. і папери!.. знову папери!.. і підбирає ще папери!.. оберемки паперів! неймовірно!

— Покиньте все! покиньте! пані Туазель! досить паперів, пані Туазель! самі ходіть до мене!.. до нас, пані Туазель!

Дивиться… почула… сирени виють не так гучно…

— Ходіть, ходіть до нас, пані Туазель!

Хочу, аби допомогла мені на сходах… ми дійшли до сходів… не до сходів у метро… а до сходів на вулиці Дерера… метро трохи нижче… доведеться намацувати сходинки!.. ще й паперів скільки насипало!.. уявіть собі, за стільки годин!.. віхола за віхолою!.. насипало!.. завалило!.. але я ніколи не мав стільки паперів!.. просто неможливо!.. а церберка збирає і збирає!.. мені на поміч не приходить!.. і приносить оберемками!.. даремно я кричу «годі! годі!»… ідіть під три чорти! кудись біжить!.. і знову приносить!..

— Це вам! це вам, докторе!

Затялася!.. наполягає… кидає мені під ноги!.. між ноги! оберемки паперів!.. тепер і кроку не ступлю…

— Коли ви вже припините? убити вас мало!

— Ні! складайте їх собі у халат!

Командує мною!..

— Здуріла!.. здуріла!.. більше не хочу!

Обороняюся!..

— Це ваші! ваші!

Уперлася! зараз відгамселю!..

— Та що ви, докторе!.. це ваші!.. почерк ваш!..

Забиває мені памороки!.. їй-бо!.. падлюка!.. хапає полу моєї тоги і наміряється покласти!.. покласти оберемок паперів!.. так!.. так!.. насипати! у складку! насипати!..

— Відчепіться! відчепіться! бо дам прочухана!

— Це ваш почерк, докторе!..

— Дзвони в дзвіночок! холера! геть!

І сідаю на брівку край хідника… здається, це край хідника… не маю сил іти далі… ніхто не допомагає… хіба що Лілі… а де Лілі?.. тільки, Туазель, засранка, причепилася!.. а де Лілі?.. не бачу… не бачу того боку авеню… усі зникають!.. папери опадають… кружляють… знову!.. безперестану!.. сирени вже не лементують… чую дзвіночок Туазельки… далі… далі… дзвінок надбитий… здається… здається… дзвонить хрипко, як надбитий…

— У вас голова надбита, пані Туазель!..

— Ні, докторе! ні! де там! і я вам видряпаю очі!

Отака-от відповідь!

Я думав, ця падлюка вже далеко!.. аж ніяк! сидить поряд зі мною!..

От зараза!

— Слухайте! слухайте, докторе! сирену Оттава!

Нашорошую вухо… своє єдине… не скажу, що не чую… дивний шум… неначе стогін… гучний і хрипкий… рооох! рооох!

— Хіба це сирена Оттава?

Мовчить… стає на коліна у струмок… переді мною… і підбирає папери!.. з землі! і перебирає… мої окремо!.. а інші! інші рве… прибирає на авеню…

— Але пані, навіщо?

— А ви не бачите, що воно падає з неба?

Прикликає мене в свідки… папери опадають… вона ніколи їх не розсортує!.. вони як дощ!.. злива за зливою…

— Пані Туазель! Лілі! Лілі!

Насправді Лілі немає!.. зникла!.. от морока! куди поділася Лілі?.. вони весь час зникають! з'являються!.. Лілі мене покинула!.. я не довірю церберці! раптом відведе до двох сестер? де тепер дві сестри?.. ховаються під зливою паперів… підступно заховалися… мене чигають, от що! чи вони по той бік авеню?.. передчуваю!.. сиджу, як я вам казав, міркую… міркую на брівці хідника!.. здається, це край хідника… здається… стара Туазель копирсається… копирсається!.. її я бачу!.. чую… але сестри?.. як їх звуть? справді… Роза і Клементина?.. справді! справді! але ж! але ж!.. маю сумнів… Роза і Клементина?.. котра мене била по голові?.. аж скрикую!.. мушу пригадати!..

— Клементина чи Розалі?

Лілі мені відповідає!.. так!.. вона!.. що за світ!.. вона поряд! вона теж!.. а я не відчував!.. в очах пливе!.. усе пливе!.. і якоїсь миті я поплив!.. розлютився! не терплю, коли мене повчають!.. вона мене повчала! от я й розлютився!.. мав від чого! так! мав від чого!

— Ага, то не Роза і Клементина, і не Естель і Вероніка?

Теж можу ставити запитання!.. а що! трясця! сто чортів! розтуди! привіт!.. буває!.. не завжди… але завжди ті ж самі!


Це Естель і Вероніка[184]!


Співаю! Співаю їй! я цю пісню трохи знаю! ага, то не Роза і Клементина?.. гаразд! гаразд! побачимо!..


Це Естель і Вероніка!Панове, ми потрібні вам!..


Церберка знову тут!.. тієї ж миті!.. не повірите! підходить… заперечує! так! заперечує мені! наважується!

— Не «панове», а «пане»!

Знає пісеньку краще від мене!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века