Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Аякже! Аякже!.. яке там терпіння! торсають мене… щоб я ворушився, хочуть! щоб спускався!.. підтюпцем хочуть!.. до метро!.. до метро!.. і все!.. лиш одна думка в дупі!.. але я не ловлю ґав біля вітрини!.. біс його бери! я на дахи вирячився! на висоту будинків!.. на повислі балкони… пробую впізнати фасади… моя вдача!.. спостерігати, от!.. це їх дратує!.. їм наплювати на руйнування! їм!.. а я чутливий! я страждаю!.. бо повно спогадів про все, чого нема!.. Лютрі з телескопом, родиною, обсерваторією, як усе могло злетіти?.. усе це?.. усе це?.. вервечкою за хмари!.. через дірку в небі!.. разом з дрючком безногого!.. оплакую Лютрі!.. навіть отут, посеред вулиці!.. та в інших інші почуття!.. мої дві супутниці, їм наплювати!.. торсають мене! щоб я рухався! щоб ворушився!.. навіщо? у метро!.. у метро!.. це сором, дамські забаганки!.. не дають поміркувати!.. присісти на хвилинку… тут є на що присісти… отакої товщини!.. дуже зручно! можна! на папери!.. присісти!.. зануритись у папери!.. а інші досі кружляють у повітрі!.. віхола за віхолою!.. я вже казав і хочу повторити!.. оплакуватиму Лютрі… зараз заридаю…

— Нумо, тримайся! нумо, тримайся! мерщій! мерщій!

Лілі вважає, що я смішний… ми відійшли будинків на дванадцять від нашого… чи, може, на п'ять… шістсот метрів до жаданого метро!.. «Кардіне»? «Ламарк»?.. не знаю!.. знаю тільки, що хідник похилий…

У цю мить! у цю мить! несподіванка!.. розповідаю вам усе!.. консьєржка розвертається і підходить до мене!.. я мало не хапаю її дзвіночок!.. так!.. не подумайте, що це гра!.. а що як тріснути її по голові?.. бум!.. але цю курву не надуриш!.. ухиляється!.. тікає!.. сміється!.. радісінька!..

— Ще й смієшся? а Норманс? скажи-но! негіднице! убивця!

Вона в мене посміється!

— Що трапилося з Нормансом?

Нехай повертається! я їй поясню!.. і дзвіночок поцуплю!.. ще раз!.. це привід… розмова!..

— Ходи сюди, гівнючко! ходи, любонько мила!

Аякже!.. дулі з маком!.. накиває!..

уе-уе! уе-уе!

Це якісь інші сирени… про що попереджають?.. про що саме?.. про бомби? бомби не летять!.. папери летять! і все! ще більше!.. подвійна, потрійна лавина! і злива!.. на всю авеню!.. на все небо!.. я вже розповідав… сам не ясно бачу… геть не ясно… бачу непрозоро… непрозорість сітківки?.. хтозна!.. хтозна!..

— Агов, церберко! церберко!

Так і знав, що втече!.. накиває!

— Церберко! Церберко! ти де?

Гай-гай, нишпорко!.. якщо вона не поряд, то краще начуватися! але вже нікому мене штовхати!.. теж небезпека!.. куди вона мене штовхала? черевики мої не вкрала?.. не маю більше черевиків!.. факт! у мене вкрали черевики!.. ноги мерзнуть!.. а були черевики? там нагорі були!.. де я їх загубив?.. самі десь загубилися?.. коли мене ніс Оттав… коли ноги теліпалися! от чорт!..

— Церберко! Церберко! це не ти?

Не відповідає… її немає… зникла у віхолі паперів… з дзвіночком!.. регочу!

— Чого ти смієшся?

А це Лілі… голос Лілі!.. вона недалеко… зовсім поряд, під стіною… тепер бачу!..

— Чого смієшся?

— Сміюся з Дельфіни під столом!.. знепритомніла і впала на свою своячку! га-га! ти бачила!.. пригадуєш?.. га-га-га!

Лілі не смішно… не можу розсмішити… вона запитує…

— Чому Норбер лишився?

— Бо він чекає Папу!..

— Ти з мене смієшся?

— Папу власного персоною! і не тільки Папу… Черчілля на літаку!.. розповідаю їй деталі… і президента Америки! тому й нап'яв на себе фрак!.. ти бачила? причепурився! і тому хотів, щоб ти лишилася! для прийому високих гостей!.. і щоб консьєржка принесла квітів…

— Гадаєш, це правда?

— А що гадати?.. Досить глянути! он Норбер на балконі! бачиш! підведи голову!.. тобі не паморочиться! він на балконі чи ні? Га? він сам?..

— Бачу, он де він… руками махає!.. сам… сам-самісінький!.. але поглянь, скільки паперів з неба!..

Ага, вона теж бачить папери! отже, це не просто ілюзія!.. Папа! трясця! до біса!.. не тільки паморочиться!.. ще лавини з Небес.

— А Папа? а Папа? ти Папу не бачиш?

Запитую в неї… Папу не бачить… тільки Норберчика бачить!.. значить, збрехав, от чортів клоун!.. ніякого Папу він не чекає!.. це щоб вигнати нас на вулицю!.. на хіднику Папи немає… ні президента Америки!.. і Миру теж немає, я певен!..

— Нас заманили в пастку! Ніякого Папи на хіднику! а нас просто повбивають!.. тікаймо, Лілі! не дивися вгору!

Маю відчуття, що не слід втрачати ні хвилини!..

— Дай руку! не дивися вгору!

— Стривай! Норбер показує нам «чш-чш»!

Лілі відважна, але вперта!.. і надто цікава!..

— Облиш, Лілі!.. облиш!.. повір!.. він тільки й знає, що «чш-чш»! нехай сиренам зробить «чш-чш»!.. нам що, вмирати за його «чш-чш»?.. йому заплатили, от наївна, щоб він робив нам «чш-чш»!.. ти не здогадалася?..

— Як заплатили?..

Хоче подробиць!.. невчасна цікавість!..

— Докторе! докторе! черевик!

Уриває мене… церберка мене гукає! крізь паперову зливу… що знайшла черевик!.. не вірю я в черевик!.. мерзотна зрадниця!.. новий підступ!.. чийсь черевик!.. я босий, це ясно… але не вірю в черевик!.. збиває з пантелику… от… пастка!

— Ідіть під три чорти, проклята! калатайте дзвіночком! дзвоніть! від усього серця дзвоніть! нехай сходяться сусіди! щоб я їх побачив!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века