Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Запитую я… так!.. усе гаразд… чекає… Туазель десь мою пошту викинула, то, може, і дзвіночка викине?.. тільки дзеленькання й чути під склепінням!.. бридка епілептична гівнючка! дзень-дзелень! ви б послухали! ви б уторопали суть речей… речей? речей?.. пліткувати? Єдина суть, це накивати звідси! отак!.. а хто звідси накиває?.. легко сказати!.. спертися на стінку, так! перша річ!.. ступити крок, правдиве чудо! це друга річ!.. з такими ребрами… звиняйте! у такому стані! звиняйте! а ще ноги!.. насміхаюся з Омлетини, і зі свого стану міг би посміятися!.. під брамою здається, що вона величезна, тобто моя голова! отака розбухла! а в мене ще тріщини, звиняйте! на додачу! а от на склепінні хоч би одна! хоч би десь тиньк репнув… хоч би луснув!.. бачу!.. плити цілі, я на них лежу! жодної розколини! два будинки впритул! один біля одного! диво дивне!.. один розмазаний!.. іншому хоч би що!.. іншому нічого!.. як я оповідаю!.. спостережливість!.. ретельність, завжди! дивлюся… ретельність, от моя сила!.. усе вам змальовую!.. жодної подробиці не пропускаю… ретельний щодо чесності! маніяк чесності, скажуть вороги… сто чортів! а коридор все ж трохи тремтить… починає тремтіти, здається! здається… зауважую!.. добре, що спираюся на стінку!.. хитаюся… тримаюся за стінку… відпускаю шию Оттава… відпускаю руку Лілі… мушу стати на ноги самотужки!.. отак!.. вийти самотужки на авеню! маю побачити, що там діється!.. Церберка теж рушає, здається!.. і дзвонить у дзвіночок! з усіх сил! дзвонить собі!.. несамовито, от дурепа!.. дзень-дзелень! але й сирени! суперниці! уа-уа! уа-уа! отаке виття! звиняйте!.. уа-уа! уа-уа!

— Дзвоніть, пані! дзвоніть!

Дзвонить! бореться з сиренами!.. дзвіночком! смішна! нестямно дзвонить!

— До сраки, церберко! до сраки, відьмо!

Кричу їй… щоб роздрочити! хочу до сказу довести!

— Нумо, Омлетина! нумо, дурепо! сирену не передзвониш!

Її дзень-дзеленя вже не чути!.. його пересиренює уа-уа! хоч вона й вихиляється всім тілом посеред хідника!.. нехай вихиляється!.. бо лунають не менше ста!.. двохсот сирен, вони ревуть, виють і писком, і басом! на всю атмосферу!.. де там її дзвіночку!.. та й навіщо?.. навіщо?.. крутійка, донощиця, підступниця! щоб усі зібралися?.. усі пішли в метро!.. будинки порожні!.. авеню безлюдна!

— У метро! у метро!

Кричу їй… та вона вигинається собі… у них точно якась змова з Туанон… я не бачу Туанон!.. чи з її батьком?.. усе може бути!.. дзень-дзелень!

— Дзеленькай! дзеленькай, омлетино! дзвони! дзвони, донощице!

Підбурюю її!

— Нумо! нумо! дурепо!

Ніхто не йде… авеню так і є безлюдна… ніхто не розмовляє… тільки лемент сирен! Що за веремія! божевільне уа-уа! ще більше сирен неначе… з півночі!.. і зі сходу особливо!.. лавина! жахна вакханалія! хоч кричи! хоч волай навіть!.. стогін землі на все небо… кажу Лілі… впритул до неї… на вухо… вона не чує!.. через уа-уа! гучніше, ніж учора… певен!..

— «Ламарк»! «Ламарк»!

Відповідає мені!.. її я чую! станція метро «Ламарк»… каже, що треба спуститися туди!

— Та ні! на «Кар'єри», Лілі!..

Який «Ламарк»! так близько!.. там, либонь, усе обвалилося!.. вона не певна! не знає точно?.. нічого не знає!.. та й що там знати! шалена церберка-віслючка хоче передзвонити уа-уа! попереду нас!.. на п'ять кроків попереду… аж зі шкіри пнеться! смикається! ви б бачили!

— Сирени! сирени!

Це Оттав гукає!.. показує на небо… знаки подає!.. знаки, що він іде й нас покидає!.. так! покидає нас! що в нього справи!.. по той бік! вище! вище по той бік Гірки!.. нам не по дорозі!..

— Куди ти йдеш, дурню!

— До своєї сирени!

Чортів тенор!.. от його я чую!.. чудово чую… кричить ще голосніше від мене!.. голосніше від усіх уа-уа! а де його сирена? де саме? забув… але ж він мені стільки розповідав! про свою сирену!.. торочив!.. на вершечку Сакре-Кер!.. на самому вершечку! там є закуток! ручна сирена!.. він туди рушає!.. крутити! свою сирену!..

— Ти там уже не потрібен, от телепень!

Не слухає… затявся… пішов… повз нас… це шлях до Сакре-Кер… угору… повз наш будинок… учепився у свою сирену!.. у своє уа-уа! уа-уа! рукопаш!.. він у Цивільній обороні! що ж!.. «волонтером»!

— Твою шарманку все одно не почують! от бевзь!

Не чує!.. пішов, широким кроком!.. онде міць і гнучкість!.. нема такого іншого Оттава!.. крокує вулицею Сент-Елетер… іде нагору й повертає… зникає з очей…

— Скажи-но, Лілі, ти чуєш?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века