Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Правда, він стоїть на місці!.. дзень-дзелень! церберка калатає дзвіночком!.. ще й як!.. з усіх сил! неначе в трансі!.. моя пошта розсипається!.. не втримала! розлітається!.. крізь вітраж!.. крізь двері!.. ніколи б не повірив, що маю стільки пошти!.. сміх та й годі!.. рій паперів крізь вікно!.. усе на авеню!

— Тобі плювати! тобі плювати, ключнице!

— Спускаймося, спускаймося, докторе!..

Тепер вона заквапилася!.. я не проти!.. але Оттав вагається… ступає на сходинку…

— До біса! Оттаве, скажи-но!.. сходинки поламані? чи взагалі нема?

Та я не дивлюся… нікуди не дивлюся… Лілі мусить спускатися сама… держу її за руку… паморочиться… мені часто… я схильний! мушу терпіти й висіти!

— Скажи-но, Лілі, от ти, ти бачиш?

— Так, бачу!

— Сходинки бачиш?

— Бачу! бачу!

— Сирени чуєш?

— Звісно! чую!

Таким чином я, з головою донизу, бачу вершечок сходів!.. можу порахувати!.. з головою донизу!.. дві!.. три!.. а ще Норберчика бачу! нагорі! над нами!.. схилився через поручень… бачу його борідку… і густі брови!.. і орден Почесного легіону!..

— Фердінане! Фердінане! послухай!

Гукає мені!

— Ти не лишаєш мені Лілі? не лишаєш мені Лілі?

Он чого він хоче!.. повторює! «Лілі! Лілі!» підморгує!.. бридко!

— Чш! чш!

Пальця прикладає до вуст!

У цьому районі повно розпусників! припускаю!.. припускаю! це ясно!.. бомби чи не бомби!.. міркую собі на спині Оттава!.. міркую… повно розпусників!.. великих… і малих!.. майже всіх знаю… пригадую одного за одним… поки Оттав ступає на сходинку… і на наступні!.. обережно ступає!.. спирається на стінку… я не ворухнуся!.. не ворухнуся!.. сходинка за сходинкою… тримаю Лілі за руку… думаю… звісно, у районі повно розпусників!.. Кремоїль розпусник, достоту!.. і Жуляка!.. звиняйте!.. цей обрубок-гондольєр!.. козел скажений! хіба ні?.. а Родольф?.. трохи є!.. згоден!.. а своячка?.. бачив її з Дельфіною!.. під столом!.. як вона терлася об неї?.. розпусно! отож!..

— Ти, Оттаве, часом не розпусник?

Думаю собі… якби трохи блудив, я б не здивувався… розпусники! розпусниці!.. весь район!

Уа-уа! уа-уа!

Чим я переймаюся!.. он знову літаки летять!.. не чую їх… але сирени!.. он як завивають!.. попереджають!.. достоту як минулої ночі!.. очевидно!..

— Оттаве! тривога!

Якби спускався через сходинку, було б швидше! аби поквапився!.. вони здаються надійними!.. тримаються!.. і поручень теж!.. і стіни!..

Цей будинок не такий пошкоджений!.. он як!.. крім вікон!.. уточнюю для вас!.. зауважте… передусім спостереження!.. я передусім спостерігач! науковий підхід!.. безпосереднє спостереження!.. я уважний, без перебільшень і до речі! навіть як тепер, з головою навпаки!.. слід спостерігати явища з великою увагою, особливо коли вони «катаклізмні»! щоб ніхто не насмілився потім спростовувати… по десяти!.. дванадцяти століттях!.. ніхто не спростовує Плінія Старшого! він лишається авторитетом!.. зі мною, грішним, станеться так само у році 53–54… чи тритисячному!.. він поплатився за свої «феномени», Пліній Старший!.. я теж трохи поплатився… зараховується тільки сплачене!.. якщо задарма, то це «Непотріб і Ко»! блабалакуни, шарлатани, вся кліка!.. на перегній! усіх! на перегній!.. і не слухати!.. хор пердунів!.. кажу вам!.. кажу!..

Тим часом Оттав намацує… не спускається… намацує сходинки… я в нього на спині… ви ж не забули?.. він сопе… зітхає… може, когось побачив… нижче?..

— Ти що, заснув, Оттаве? ти заснув?

Гукаю йому!.. мушу гукати!.. не заснув, а дивиться на напис… ми на якому поверсі?.. не може прочитати!.. я навіть навпаки бачу, на якому!.. на третьому!.. і водночас бачу Норберчика нагорі, біля поручня, схиленого над нами!.. на три поверхи вище!..

— Агов, солодуне немитий! злазь звідти! покидьку!

Кричу йому!.. я вам нічого не вигадую!.. ото ще розпусник, прошу дуже!.. «Незабутній барон Сольстріс»!.. не знайдеш рівного цьому «зіркуну» ні в Берліні, ні в Нью-Йорку, ні в Трапезунді, ні в Жуенвіллі! ні у звуковому… ні в Епіне, ні ніде… ні в німому… як заціджу йому по пиці по-німому!.. і по-звуковому по дупі!.. он я який!.. тепер я розлютився!.. кнур! бовваніє біля поручня!.. іще пришелепкуватіший, ніж раніше, кажу вам!..

— Оттаве! назад! нагору, дурню! за нами шпигують!

Наказую йому!.. Норбер подає знак, що йде донизу!.. під три чорти!.. смикає собі біля поручня! отакий от «образ»! над нами!.. у трансі!..

— Хай Лілі прийде! хай Лілі прийде! кричить! водночас!

Нахабство!..

— Негайно застебнися!..

— Чш! чш!

А ще мене вважає непристойним!.. що заголосно кричу! він так вважає! так вважає!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века