Феєрія для іншого разу

— Але квітів немає, пане Норбер!

Оттаву здається, що Норбер здурів!

— Але ж, Норбере, усе згоріло! ти що, не бачив? де ти був?

Таких запитань він стерпіти не може! я вже зауважував! обурюється! вигукує!

— Що за дурниці! послухайте лишень! ви божевільні!

Але мене це не вражає!

— Ти не чув вибухів бомб? не бачив парашутів? не бачив пожеж? Опери?.. Як горіла Сена?.. і «Гомон»? не бачив, як кружляли літаки? як кидались на нас? не бачив Жюля на вітряку? Мімі не бачив?

— Тебе треба замкнути в божевільні, Фердінане!.. ти сказився!..

От його враження!.. він мене жахається!.. сахається!.. захищається!.. руками відмахується! щойно очі мав застиглі, а тепер як зиркає!.. і задкує! задкує!

— Йдеш назад до вітальні, пришелепуватий?

Запитую у нього…

Усе підлаштовано, я певен!.. доказ: він зовсім не спантеличений!.. він ніколи так не волав!..

— Ви що, не зрозуміли повідомлень радіо?.. бім-бам-бом!

Імітує Радіо-Лондон!

— Радіо відлунює в гарбузі! ги! ги! ги! бім-бам-бом!

Насміхається з нас! посміхається!

— От ваша гармата! бім-бам-бом!

Він дуже добре імітує Радіо-Лондон…

— Геть усі! геть, потолоч! дин-дон! дин-дон!

Він копіює бій «Біг Бена» тепер! якраз вчасно! десята година!.. десята ранку… дин-дон! дин-дон!

Ми його розсердили! жене нас!.. раптом заспокоюється… передумує…

— Ти, любий Фердінане, ходи сюди! ось послухай!

Щось не віриться… що за хитрість?

— Ти не міг би з ним законтактувати?

Законтактувати?.. шепоче… хоче, щоб я зателефонував у Рим… Папі… він вважає, що Папи задовго немає…

— Він усе одно прибуде!.. ти ж певен!..

Це я висуваю аргумент.

— Так, але все ж!.. скажімо… нехай підтвердить!

Ну, коли так, я потребую інструкцій! справжніх інструкцій!.. коли мова про Папу!.. подзвоню з Сент-Есташа! Папі!.. Гаразд! але з інструкціями!.. нехай дасть мені інструкції!

— Ходи, Фердінане!.. ходи сюди!..

Оттав нас уриває. Йому набридли наші перешіптування! він рушає донизу… Лілі тримає Бебера на руках… Оттав нестиме мене на спині!.. консьєржка дзвонить у дзвіночок!.. от ці зрадливі сходи!.. мені лишається три… чотири кроки коридором!.. хитаюся… поточуюся… ще трохи!

— Берися за мене! берися як слід! кричить мені Оттав…

Я беруся!.. йому за шию! міцно чіпляюся… якщо не втримає, я полечу в порожнечу!.. бачу порожнечу!.. порожнеч багато!.. мене ваблять порожнечі!.. ти ба, я думав, що ці сходи вціліли… де там!.. халепа! проламані повсюди!.. триматимуся, висітиму, як сакви!.. як під час підйому… ноги позаду за його спиною… голова попереду!.. теліпатиметься!.. він згоден!.. готово!.. я на місці!.. у нього на плечі, удвоє, як є!.. та ж поза… заплющую очі… навряд чи багато важу… гаразд!.. гаразд!.. Оттав тримає рівновагу!.. не хитається… сходинок не пропускає… а коли йти донизу, то це чудо!.. я метляюся в нього на животі… тобто голова!.. голова!..

Пригадую дуже точно… коли я так теліпався, залунали завивання! уа-уа-уа! уа-уа-уа! знадвору завивання!.. сирени!.. справжні! не в мене в голові!

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Чи таки в мене в голові?.. треба переконатися… кричу Оттаву…

— Чуєш, сирени виють?

Сурми на всі сходи!.. і через вікна!.. і через вітраж!.. чи у мене галюцинація?.. запитую і Лілі…

— Ти чуєш?

— Чую!.. чую!..

Ага, добре, я не здурів! Лілі теж чує!

— Не зважай, Оттаве! швидше! швидше!

Підганяю, але не так, щоб він мене зронив! чи сам упав у провалля!.. бо якщо зволікати, усі позбираються внизу… на нас пантруватимуть! вся юрба! з такими іклами!..

— Сирени, Оттаве! сирени!

— А як же моя?

Що «моя»?

Усе, що каже!.. незадоволений!.. ураз зупиняється… вже не спускається… на уламку сходинки… міркує…

— А як же моя?.. моя?..

Укляк на місці!.. я вишу, мов сакви!.. головою донизу!

— Нікуди не дінеться твоя! її ніхто не вкраде!

Мої втішання не діють, він завмер на місці!..

— Ходімо, Оттаве! потім підеш до сирени! потім!

Тут відчуваю, що серце заплітається! бо голова висить донизу! аби не знудило!.. ні!.. не стало зле! ні!.. а тепер іще жінки засперечалися!.. Лілі і церберка!.. так! через поверх!.. чи це четвертий, чи п'ятий?.. от морока! недоречна сварка!.. хай йому біс, привиділося!.. думав, ми вже значно нижче… Оттав бариться!.. ніколи б не подумав… уповільнюється!.. а щойно піднявся прудконогіше!..

— Ви ж тут щойно піднімалися, омлетна пико! і не впізнали поверх? піднімалися цими сходами? не цими? у вас голова донизу не висить! і вас не нудить!

Думав її присоромити… їй начхати…

Дивлюся на неї… доводиться… майже під носа!.. у неї під пахвою вся моя пошта! от відьма!.. стоси!.. усе зібрала! і дзвіночок!.. усе забрала!.. бачу її бридку брудну пику… жовті зморшки і складки… і ще синці!.. червоні, сині, зелені!..

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Сирени знадвору! Звуки вам передаю, як можу… але не один раз уа-уа! а двадцять! сто уа-уа!.. уявляєте?.. здається, гудуть зі сходу… з іншого напрямку!.. але хоч би один вибух!.. чи випал!.. поки що!.. і літаків теж не чути…

— Нумо! Фердінане!.. спускаймося!

Підганяє мене!.. і сам несе!.. усе переплутав!..

— Ти сам ворушишся, агов, телепню!