Феєрія для іншого разу

Спочатку Селін мав намір розпочати оповідь із цієї ночі бомбардування, а потім перейти до епізоду відвідин Клеманс Арлон, який тепер відкриває роман і який доходив би логічного завершення (давня Селінова знайома Клеманс приходить, щоб попросити в нього книжок з автографами, бо по кількох днях вони виростуть у ціні вдесятеро як найостанніші, підписані Селіном перед стратою). Але Селін має надто насторожене відчуття читача, аби не усвідомити, що його книжка не має шансів бути прочитаною внаслідок його виключення з повоєнного літературного життя Франції й загального осуду, який над ним тяжіє, і цьому треба дати якусь раду.

Він мусить передусім відновити контакт із читачем, причому за будь-яку ціну. Інші вже розпочали цю справу зі спроб виправдати й пояснити його мотиви, зокрема, від обґрунтування пацифістських намірів, які лежали в основі його памфлетів, до того факту, що Селін не брав участі в офіційних органах колаборації [під час німецької окупації]. Але він був би не він, якби став на такі хисткі захисні позиції. Навпаки, він обирає контратаку, відкрито нападаючи на свого супротивника, тобто на читача. Читача, нажаханого післявоєнним викриттям таборів смерті, і який неминуче долучає Селіна до їх засудження. Отже, читача слід спровокувати, примусити захищатися, реагувати, провокуючи на лайку й образи, і все це заради того, щоб запобігти відмові від комунікації (читання), яка стала б для автора непоправною втратою.

Тому Селін переступає через традицію, яка в усі епохи спонукала автора до того, щоб завоювати симпатію, викликати співпереживання читача, зробити його своїм другом. Навпаки, він ставиться до читача як до супротивника. Враховуючи тодішнє налаштування громадської думки, Селін просто не бачить іншого вибору: за неможливости завоювати прихильність читача, він захоплює його увагу, викликаючи в нього вир емоцій. Селіну доводиться вдавати, що читач нападає на нього, і відтак точно зважувати удари у відповідь. За таких умов у нього розв'язані руки, і справді, він зусібіч атакує читача, передусім за його переконання, за його манеру говорити про табори смерті та їх жертви, а ще і його відрази, аж до скатологічної лексики, а також і його найзаповітніші страхи, коли автор натякає на фатальну хворобу, на яку цей читач, і він це знає, напевно приречений.

Але в Селіна як майстра роману, який вправно володіє всіма оповідними засобами, на зміну нападам люті приходять періодичні спади напруги. Усякі фортисимо, аби бути вартісними, повинні увиразнюватися на тлі уривків піанісимо. Ця «Феєрія для іншого разу І», яка вихлюпує на читача шалу більше, ніж будь-який інший романний текст Селіна, також містить найбільше моментів зворушливості, тієї найделікатнішої і найщирішої зворушливості, котра сповиває серпанком усякий спогад минулого, навіть коли він не є власне хвилюючим, у мить його спливання з забуття; зворушливості, яка не зможе забутися, бо звучить правдиво, як-от доля в'язня, навіть якщо його кара здається нам справедливою; або зворушливості, яка зринає між двома криками, коли Селін згадує свій лікарський досвід пологів і миті народження людини.

Серед усього цього лінія візиту Клеманс Арлон уже давно загубилася. Ми навіть не довідаємося, навіщо вона приходила до Селіна. Та тим часом її місце з вигодою займе один з інших друзів-ворогів. А саме Жюль, схожий на Жена Поля — «друзяку» й сусіда Селіна по Монмартру, наскільки художник і скульптор може скидатися на художника-ілюстратора, а безногий на того, хто втратив одну ногу на війні 14-го року. В не дуже добродійному візиті Клеманс був напевно свій інтерес, але Жюль виглядає набагато гірше. Він заганяє Селіна у стан подвійного безсилля, прилюдно називаючи «фріцем» посеред натовпу роззяв, які напередодні визволення Франції тільки й шукають нагоди засвідчити свій патріотизм, а також у нього на очах пестячи його жінку, яка, схоже, і не проти того. Буде потрібна щонайменше ціла ніч бомбардування Парижа, щоб призабути або геть стерти з пам'яті таке подвійне приниження.

Після численних переробок і варіантів на перших сторінках другої частини в тумані лишилися обставини, за яких Фердінан опиняється у своїй квартирі: без сумніву, Селіна це зовсім не бентежило, а може, й було зроблено навмисно, бо придавалося для оповіді, яку він саме розпочинав, адже коли Селін твердить, що подає події як хроніку, то насправді тільки й думає, як змалювати все у фантастичному світлі. Спочатку те бомбардування мало бути тільки однією з частин історії. Але по рукописах і начерках видно, що в кожному новому варіанті Селін відводить йому дедалі більше місця, наче фотограф, який без кінця збільшує зроблену ним світлину. Урешті-решт у 1954 році він робить з того бомбардування єдиний сюжет цілого тому. Джойс в «Уліссі» змалював вісімнадцять годин із життя своїх героїв. Селін у «Феєрії для іншого разу II» кидає виклик і виграє, присвячуючи понад двісті п'ятдесят сторінок описові однієї ночі й одного ранку.