Феєрія для іншого разу

Після цього, після останнього рядка цієї другої частини, де оповідь не завершується, а уривається і лишається ніби підвішеною, Селін мав у проекті опис усього наступного дня — свого останнього дня на Монмартрі. Бо в його історії, у тій, яку він заново вигадував для потреб роману, і підозрілий візит Клеманс, і образи, які дозволяє собі Жюль, і, нарешті, страшне бомбардування пробуджують його до усвідомлення свого становища і штовхають до виїзду до Данії через Німеччину. Лишається тільки попрощатися з Монмартром і зі своєю «бандою». Цей день прощань мав бути описаний у третій частині, якій Селін після неуспіху двох перших частин відмовився надати завершеної форми. Проте збереглися й були опубліковані два підготовчі варіанти (варіанти А і Б, додатки II і III, том IV «Романів» у серії «Плеяда»; варіант В ще раніше було видано під назвою «Прóкляті зітхання для іншого разу»). В них Селін блукає улюбленими місцями Монмартру й зустрічає там найближчих друзів (у всякому разі близьких, навіть коли вони друзі тільки наполовину): Марселя Еме, Макса Револя, художника-автора відомих акварелей, його брата — знавця ілюстрацій періоду Прекрасної епохи і, звісно ж, Жюля — Жена Поля, які всі дружили з недавно померлим співаком Альфредом Пізелла, котрого весь час згадують. У кінці найдовшого варіанту Жюль улаштовує грандіозний скандал на кладовищі Сен-Венсан — осерді кварталу і місці, куди всім їм призначено, як вони й передчувають, колись прибути остаточно (усі поховані на цьому цвинтарі, крім Селіна).

Замість продовжити опис цих походеньок, які навіть після перенесення до сфери уявного лишились би індивідуальними історіями, Селін після 1954 року вирішив спробувати завоювати читачів завдяки ще більшій скандальності, описавши своє перебування взимку 1944 року в Сіґмарінґені [Німеччина], цьому останньому бастіоні французької офіційної колаборації й невралгічній точці національної пам'яті. Це була книжка «Від замку до замку», і вона мала успіх.

Проте, вчинивши в такий спосіб, він перескочив через етап і заплутав порядок наступних. Бо його найперший начерк, зроблений у 1946 році у камері тюрми в Копенгагені (Романи, т. IV, додаток І) свідчить, що під заголовком «Феєрія для іншого разу» він намірявся змалювати все, що пережив між бомбардуванням Парижа в квітні 1944-го і своїм ув'язненням у Копенгагені. Інакше кажучи, цей роман, обидві частини якого нарешті видано разом, мав утворювати одне ціле з трьома наступними — «Від замку до замку», «Північ» і «Ригодон», і всі вони мали опинитися під заголовком, заготовленим для них автором. Отож, незважаючи на особливості змісту, цей твір зовсім не слід розглядати окремо від єдиного цілого, утвореного вісьмома книжками, об'єднаними всім життям і всією романною творчістю Селіна, оскільки він є воротами до її другої половини.

Працюючи над романом, Селін уявляв його як другу «Подорож на край ночі», яка по двадцяти роках здивує читачів настільки ж, як у 1932 році, і прокладе нові шляхи, які він потім торуватиме. Отже, ніхто не скаже, що в романній творчості Селіна, яка тепер сприймається й поціновується в усій своїй цілісності, «Феєрія для іншого разу» не посідає належного місця, визначеного їй самим автором.

Анрі Ґодар

Феєрія для іншого разу І

Тваринам

Хворим

В'язням

Мене жахає реальність!

Усі місця, імена, дійові особи, змальовані в цьому романі, є уявними! Цілковито уявними! Жодного стосунку до дійсності! Це лише «Феєрія»… до того ж!.. для іншого разу!