Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Є вуличка Арістіда, зауважмо!.. Арістіда Брюана[117]! але немає вулиці Роланда… Мене це зачіпає!.. Захоплююся вулицями! авеню, скверами!.. несправедливість! слава? Чому Арістід, а не Роланд? Пов'язано з тюрмою?.. ні той, ні інший не сидів… Я цим займуся! Я цим займуся! Обміркую! Обміркую! От якби тільки той не завивав, той тхір! Стінострясач несамовитий! Та черепа не трощить! Нічого не трощить! Клятий упертюх! Що на думці має! Вийти, а не вмерти! Його виття мені байдуже! Бо я лікар! Всі істерії знаю! Він не з усього розгону! Я б приловчився… ви б мене удруге не почули! Я б стіну не обдирав! «повний вперед!»… Знов міркую про Роланда… як невірні його підстерегли і зранили!.. Він сурмив у ріг, як випускав останній подих… Якщо я не зроблю ка-ка, загавкаю! Я ж сказав! Отак я дію! Тут у ріг ніхто не дме, лише сирени! І не часто! але сюрчки наприклад! Вдень і вночі! Залпи! Кулеметні черги! і дзвінки й дзвіночки! ухкання сови… і все кладовище навколо! Яке кладовище? Я не навмисно!.. Фантастичний звукопейзаж!.. Який пейзаж був у Роланда? Ронсевальське міжгір'я!.. Відважний Роланд!.. Уражав своїм Дюрандалем[118]! Удар такої сили, що Піренеї луснули! і голови невірних порозлітались навсібіч! Ганелон, Турпін і всі васали! Усюди так написано! Ось Роланд! Доблесний паладин! Ар'єргард Карла Великого у 768 році, порубаний васконцями!

Мій інший за стіною симулянт нічого не трощить! Тхір!


Не втішилась душа великого Роланда[119]?


О, ні, де там утішилася! Це ще не все! Ні провулка, ні парку!.. ница невдячність франків!.. а хіба нинішні лицарі вдячні? У що вони сурмлять? Що рушать? Що співають?.. Франсуа? Рауль? Андре? Каналь? величні особистості! Вони сурмлять в «Суец»! Вони сурмлять у «Беєрс»! у «Сен-Ґобен[120]»! Оспівують швейцарські банки! Танцюють і лалайодлюють! Величні постаті! Франсуа! Родольф! Андре! Каналь! Нехай би в моєму казематі заспівали… Франсуа, Родольф, Андре, Каналь! Нехай би обмінялись облігаціями!.. Я б їх відшмагав і посміявся!.. Безсмертні, маклери, бундючні члени всіх наглядових рад! Вони б мені призналися про оборудки і причетності! Я б знюхався, як і вони!.. дворіг з пером і шпага й таке інше[121]! як у них! Їм пощастило, чим я гірший? Мистецтво успіху? І я успішний! Ще й відшмагаю їх! Вони пережили потоп і знову злотосяють? Лискучі козирі, трувери голосисті, усі в стрічках, усі рантьє… сутенери фей! Вам буде смішно, як їм дам по сраці?.. Зайдетеся від сміху!.. Ви не регочете? Я ж не по-справжньому! Кінець забаві!

— Він нудний!

Знесилений! Не витримую! Банкручу! Якби не ця тюрма!.. Утрачена сітчатка! Олівці! Пелагра! Гримаси! Клоунада!

О, Клементина! але ж Клементина! аж ось вони! ось вони всі! Андре, Франсуа, Каналь, Родольф! і всі інші з пісні! Бравий Тото! Тітонька Естрема! Маленький Лео! Заходять до мене крізь мур! Кидаються на мене! Відривають від табурета! Гай-гай! хапають… не хочуть, щоб я ще співав!


Ти побачиш, яке товариство!Ти побачиш, яке танцюриство!


А я співаю! А я співаю! Хай їм грець! Вони розлючені!.. Гамселять мене!.. моє поетичне єство!.. вантажать мене на тачку!.. утовкують!.. У них усе знаряддя — лопати, кирки, мітли! Вони пекельні, їй-бо! Вишкрібають усе й вичищають поза ліжником, під парашею, по кутках… Усе м'ясо мені перековбасують! Усе знову припасовують і зліплюють!.. І знов мене всаджують, вкладають! і гоп! усе в тачку!.. Їдуть собі!.. І мене забирають, от дивина!.. Ого, та вони виїжджають з тюрми!.. Величезні ворота розчахнулися самі!.. Магія!.. Сторожа й собаки тільки глипають!.. Ні тобі «гав»! ні тобі «сюр-р-р»! бруківка, шлях, мерщій! трусить! бруківка геть нерівна… підкидає! та вони по ній чухрають! гарцюють!.. Тачка підскакує, підстрибує!.. іде галопом!.. А вони на кожній вибоїні пирскають! що я стогну, бо мені всі тельбухи перевертає від трясіння! Шкіряться! І далі пхають по вибоях, щоб мене трусило! З лопатою! Із киркою! Дринь! Дринь! Бешкетники! Каналь! Тітка Естрема, Тото, всі!

— Ще далі, ніж Ашер[122], ще далі завеземо!

Це вони мені гукають… А вісь у тачки аж димиться… Нехай би луснула, а тачка щоб згоріла! Вісь скрипить… Сторожа летить! Уся!

— Ще далі, ніж Ашер, ще далі завеземо!

А мені все болить! Неначе киркою б'є, але плазом! Хрясь! Хрясь! поки мене везуть! трусять!

— Ще далі, ніж Ашер!..

Бідні мої тухлі тельбухи!.. звідки мене витягли! з могили! мене, мої тухлі тельбухи, ще далі, ніж Ашер! уявляєте!.. шлях не близький! от сміх! Вони по черзі пхають тачку… Родольф, Андре, Франсуа, Каналь… От харцизяки на весь світ! Краще помовчу!.. Справжні перегони!.. я чую, як вони гризуться між собою…

— У цибулю! Ні! У ріпу!..

Немає згоди.

— У капусту!

Хочуть мене десь викинути!.. а тачка курить! а вісь димить! У них сраки парують, їм там пече! Мерщій! іще шпаркіш! іще шпаркіше! Щастя, що я вже просто каша!.. Дрижу на дні тачки… О, та я знаю ашерську цибулю!.. це ще далі, у долині!..

— У моркву! У моркву!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века