Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Ох, чую! Ох, чую! Я лише купка, грудка холодцю на дні тачки! і стук-грюк! Ох, бруківка! Ох, я ж знав! і малі! й величезні!.. лаппонські степи під Аррасом[126]! подумайте!.. Тачка заточується! вулиця! рух! вони пхають її просто під трамвай! навмисно! і бабах!!! здуріти можна! а вони по черзі, засукують рукава! «пхаю-не-зітхаю!» Марафон! супернавмисно! Чисте злочинство! Зарубав би стару бабу-процентницю, вони б зі мною краще повелися! замість мене патріотично приносити у жертву! отож, усе навмисно! Бачу малюка Бартра і дівчисько Ельзу[127]… з дна тачки бачу! Бачу! Вони женуться!.. хоч і добряче відстали! Гукають!.. Виказують мене деревам!.. Кричать!.. зубами скреготять! На мене кивають! Мене викривають!

— Йому заплатили! йому заплатили!..

А мої штовхачі не чекають!.. Без зупинок… без передишок!.. «Нумо, тачко! Нумо, падлюко!» Я ж кажу, вони по черзі мене котять!.. зі співом, зі скрипом, з галопом!.. фокусоподібно! Андре! Каналь! Естрема! Родольф! усі з Французької академії!.. Грандіозні й полум'яні!.. підтюпцем, їй-бо!.. шлях на Гонесс із Парижа!.. тачка димить!.. Ретонд!.. Комп'єнь!.. Труский ефект швидкості!.. Мене наскрізь стрясає!.. Підкидає, перемелює!.. я вже як каша!.. пелагра, підгнивання… весь букет! гноївка! як вони кажуть!..

— Зухвалець! гівнюк! нездара! твоя Батьківщина!

Співають! Співають!

Дорожню пісню.

Ох, Сена! Ох, от і Сена!.. Міст!.. Нарешті!.. Дефанс!.. І долина!.. Ні, це Неї!.. це ще не тут! ліворуч! ліворуч! вдовж берега… Сміливіше! Сміливіше!

— Лайнівка! Твоя душа лайнівка!

Ох, нарешті й поля!.. Ох, де розкидання перегною!.. доріжки… а вони не заблукали! Дошка! ще одна! і ще!.. Ох, рівновага! Вони тачку вже майже несуть!.. обережненько підносять… як копи авто Оріоля у Вашингтоні[128]… ви бачили? щоб нічого не теє!.. вчепилися всі в тачку!.. а я в ній сиджу!.. семеро! восьмеро! дванадцятеро! тридцять восьмеро рук! буквально мене підносять! і одним махом! плюх! перекидають!.. у гноївку плюх! От негідники! От харцизяки! раз — і все! одним махом! утопили! утопили! ковтаю! захлинаюся! Уаааа! По вуха у гноївці!.. Бачу їх біля краю ями! а себе в гноївці! вони регочуть! Дароносець і його Фарисейка! Захлинаються від сміху! Франсуа в єдвабних черевиках!.. Малюк Нарт!.. Убрані по-тирольському!.. у штанцях!.. і дворогих шапках!.. Двороги я вже бачив, але от штанці?.. Я їх з тачки не помітив… ти ба!.. вони геть шпарко хвицали! у туманному галопі! їхній галоп туманний! Усе в тумані!.. Та я їх чудово бачив біля краю!.. Височіли наді мною! І на мене сцяли!.. у мене дуже сильна воля!.. Вони на мене сцяли… усі! і малюк Нарт, і дівчисько Ельза… Втім, вона ні!.. Тільки не вона! Спіднє! їй не щастило скинути штанці! а вони мерщій їй помагати! а Ельза в сльози! от біда! а вони їй ґудзики повідривали і штанці подерли! несамовиті! Бачили б ви Дароносця! Франсуа! як їх корчі брали і Ларанґона! навіть поміч Нарта не придалася! Він сцяв згори на мене! став наді мною й цюняв, я бачив сам! і аж тремтів!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века