Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Упасти нижче, ніж тюрма, це тяжко. На додачу до вигнання!.. Дитя-пестунчик! І скільки ж я скочувався з тобогану? П'ятдесят років запеклої праці, жахливих надлюдських зусиль… Догрався! Банкрут, ненависник, охлялий йолоп, і щастя, що я ще трохи мекаю… Сердешна моя дружина на лікарняному ліжку, танцівниця моя, щойно з операційної… У середні віки було краще… Кантилену написав і живи… а тепер пиши цілий том… ви ж знаєте вулицю Реомюра, де був Двір чудес? Тепер там кіно! Милостині більше не дають! До епохи Визволень одне слово принца — і ви вже не в буцегарні! Різдвяне диво! А тепер! Погляньте! Божевільна пора! І вже з одного слова короля Олафа вас не випустять на волю! Натовп відшмагає його за найменшу витівку. «Сюди того чоловіка! Укоротімо йому віку».

Насправді я пишу вам звідусіль! З дому, з Монмартру! з глибин своєї балтавської неволі[8]! і водночас з морського узбережжя, з нашої хатинки! Змішання часу, місць. От трясця! Це ж феєрія, розумієте… Отака феєрія… майбуття! Минуле! Неправда! Правда! Утома! Та я все ж собі міркую, що навіть найбродячіший пес, що п'є з калюжі й нишпорить, що б погризти, назвімо його Пірамом, навіть йому спокійніше, ніж мені… гнаному не як собака! Не за кличку Пірам!.. Пірам — нормальна кличка!.. Пірам — не катастрофа!

Та річ не тільки в моєму ненависному імені! А хвороби! а заздрощі! а нишпорки звідусіль… Ви побачите в наступних розділах… Скільки я підступів розкрив! як далеко їздив! Намандрувались ми!.. Лілі й Улісс… І пікантні епізоди будуть, інакше від вас не дочекаєшся… бо вам як не розвага, то не станете мене читати! Але купуйте тільки підпільно! Бо наклад конфісковано завчасно (ухвала від 23 лютого) і сто тисяч боргу ще не сплачено! і ще й нові ухвали і апеляції до Супер-суду і т. ін.! Плюс тюрма! Позбавити всіх прав! Скасувати всі відзнаки! Усе!.. І щойно на тобогані, ви в полоні тяжіння порожнечі й кружляння горизонтів, гамсеління по пиці й ребрах, і ви зісковзуєте нижче і нижче, ви тільки місиво і сльози.

Уявіть! Вир ненависті!

І руки опускаються, останній подих… Точно! Певно! Тільки гикнете — і душа відлетить і Спасіння! Ходімо, люба, там, де вітерець!

Та болі не минають, гострі, збуджують красномовство! уштрикують, мов коркотяг! Ви шаленієте! Вас порятовано! Ненависть! це не блискуче… це не морально… Розтуди його! Скажіть-но! До біса самокопання! пульсування! Повернімося до фактів! Отже, я розповідав, що після Рюея — банкрутство, безгрошів'я, меблі і т. д. — я вже звивався, як тільки міг, за що лиш не хапався, забув був про Науку, про дух!.. Підміняв, підробляв, нічим не гребував… у місті, по селах, полях, скільки стежок сходив, скільки сходів, перейнятий мистецтвом лікувати, перев'язувати, утішати, приймати пологи, прописувати, лапати теж… Бій болю! мікробам! утомі! смерті! щонайменше двадцяти п'яти формам розпуки!.. Ах, писання, терзання! дурниці! лайниці! Боже правий! Зиску катма, купа халеп задарма! Усюди поскубли!..

Єдина перспективна справа, можна сказати, яка скинула б із п'єдесталу всі ті Бурбулі, Неріси, Котере, навіть Анґен з його озером і сіркою! Уявіть собі: Саннуа — аеріум для астматиків! Мон-Дор[9] за кілька автобусних зупинок! королівський курорт для тонких гаманців! Два кроки від Парижа! І всі «малозабезпечені» хронічні катари мої! навала хворих з ранньої весни! та що там з весни! цілий рік! Місце — мрія! Ви ж знаєте піски за Аржантеєм, піщані розколини, природна сухість! срібно-білі піщані гори, ще й повернуті на південь! Із заводу, з крамниці, прямо до мене, мерщій, дві години процедури! Природне лікування, лежи собі в гамаку… тепле піщане повітря, от і весь секрет! Знайдіть хоч одного астматика в Сахарі! Дихайте піску гарячим духом! Пошліть до біса всі курорти! А для грошовитіших персон я мав будинок, ліжка, «Нічний санаторій»! вікна настіж, на південь! Тільки на південь!

Хоч раз усе було розумно. Усе працювало на здорових засадах. Фортуна усміхнулася мені… Аж гульк — сезон дощів! Злива за зливою! Пісок змиває все до Сени. Піщані селі від самого Саннуа! Унікальний дощовий рік! Раз на століття! Береги Сени поруйновано! Повінь у липні! Троє катарників, які все одно хочуть, які наполягають на процедурі, загрузають на середині схилу, засмоктані у мул, закуті в гіпс! Жоден не видерся до гамака! Лютощі дощу! Природна аномалія! Перечекав рік і знову загамачив лікування на піску! Потоп щороку не повторюється! Аби мені тоді сто тисяч франків, Мон-Дор уже б не існував! Аржантей-Саннуа — королівство здорових бронхів!.. Курорт у межах міста! Треба було вичекати!.. Та я ніколи, ніколи не вмів чекати! чекання — це гроші! «Курорт для еліти й народу»! Людина, яка вміє чекати, має щось від Бога. У нього час на терезах… У кого нема Часу, того хитає! У вас скільки Часу? Якщо по правді, якщо точніше, треба було протриматися три роки… Два наступні літа видалися зимовими… я вже не кажу про інші свої медично-соціальні спроби… деякі геть химерні… інші менш…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века