Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Альфонс чим був славний, так це стрибками!.. Стриб на ручку на дверях! вони відчиняються, і він іде собі… Але не такий дивний, як Бебер, котрий і розумів… і розмовляв «гртт-«гртт»… і красень з такими вусами!.. Моя гордість… А що мав особливого — він любив гуляти, тинятися, ходити за нами слідом… але не вдень, а тільки ввечері і за умови, що з ним розмовлють… «Бебер?» «Гртт-гртт»… О, він то любив!.. До площі Бланш, до Трініте, раз навіть до Бульварів… та потім уже місяців зо три… чотири… ми сиділи вдома вечорами… відколи почалися замахи… після шостої ні кроку… А Бебер який був незадоволений! Нявкав на всі заставки!.. на весь коридор… Йому байдуже до причин… Він нічна тварина… але тільки не на самоті… з нами… тільки з нами… і зупинявся поговорити що десять метрів… двадцять метрів… «гртт-«гртт»… одного разу майже до площі Зірки… Боявся тільки мотоциклів… Бува, ледь вчує мотоцикла, нехай іще далеко, то кидався на мене, розчепіривши пазурі, застрибував, як на дерево… Часом довгі прогулянки, аж до набережних, аж до Мае[15], це все ж рідкість для кота — набережні… Вони не люблять Сени… Та повернімось до Амп'єма, ви ж зрозуміли, мова про Марка Амп'єма, письменника, хазяїна Альфонса… Він жив на дві вулиці нижче від нас… Я розповім вам про Марка Амп'єма, зроблю відступ! Однак не далекий! Ах! друг! і пречудовий!.. Поясню тільки його смаки… Щоб ви не блукали!.. Не знаю нікого, хто був би, як Марк у нинішньому красному письменстві! Жодного такого на все французьке скрипоперство і промокальництво. Жодного суперника! Проза, драма, вірші, комедія!.. Жод! Ного! наскільки я знаю! і за останні пів століття! його ліра чарує! Він ширить марення, як фея… Є Мопассан і потім тільки Марк. Навколо? раніше? ще? серед? нікчеми!.. Тому цілком природно, що він себе плекає, леліє, пестує, нічого не цурається — ні полювань, ні яхт, ні зáмків… Я трохи заздрю… не за зáмки, а за хворобу!.. Він набагато хворіший, ніж я, а видає на-гора, мов Гомер! Я з головними болями, безсоннями, які мене шелешать, нищать, а він — що менше спить, то більше шедеврить! Ми всі Сізіфи! звісно! і прóкляті пхачі на гору брили! Мені вона гуркоче просто в пику, та брила! гур-гур і до прокуратури! Хоч і на ладан дише, а дістається вершини! Раз — і все! і закидає свою брилу у зеніт! легкома! Овація горизонтів! Олімпійський чемпіон брили! Тисяча вистав у «Амбіґю»! Неминуче! Продовження без ліку! Клондайк у кіно! Ураган у книгарнях! Нехай напише тільки чверть від пів роману, то видавці все вирвуть із руками, і всі податкові шкали полетять шкереберть! сто! двісті тисяч… чотириста! Усе просто! його «рідкісні», його «з Японії», натовп усе рве на шмаття! від захвату! аукціон вирує! Усі знають про сейфи, де вони сховані! Ага, хотів би, але зась! Ох і комедія! Марнопереславство! Перезаздрощі! Переревнощі! Як у Жюля! О, суцільна омано! мені праглося не мистецтва! моє покликання — це медицина!.. але домігся я далеко не всього… а медицина без пацієнтів!.. Прийшов роман… Я писав, гай-гай! спочатку жалюгідні заробітки, потім кайданки! камера! ненависть! покиньте писати!

Ще напочатку, на самому початку, я наспівував… Я думав, усе буде оперета… Настільки менше клопоту!.. та через ніяковість і брак знайомств я загруз у лібрето… а потім тяжка праця і ще тяжча праця, аж потім звідки їх наплодилися — три тисячі писак, і всі пишуть прозу!.. і від прози до прози все сумніше й сумніше! чорніше! роман! Уявляєте натовп? Гай-гай, ви знаєте, що було далі! Спочатку зле, а там усе гірше й гірше, від лайки до грому небесного, все вилилося у повну неславу, страдництво, хамство… Отож, і мови нема, щоб я дорівнявся до тебе, Марку! Скандаліст дивак бридота? А потім? повісять? чи як?

Це гарненько і природно, що з Марка визрів Марк-аед! Тріумф і таке інше! Нехай у нього вдома, як у музеї, музикальні золоті тарелі, я вважав би це природним! Я розумію.

Мені часто казали:

— Ви лише полова! Куди вам до справжнього твору, театральної п'єси, сонета!

— До біса! До біса! Це правда!

— Он подивіться на Марка!

Мене це тільки бісить! Додає жовчі! Усе відносно! Але все-таки… ох! ой! Брила знову котиться у пику!.. Я не можу вергнути її до зірок, як Марк… вона знову на мене скотиться, розчавить! Брилопад! моє покликання — медицина! У мене здібності, та не ті! навіть моє каліцтво мені шкодить, нищить… Марк напряму з Музами лигається, хоч і хворий… Неначе у нього вдома Голконди скарбів, як сміття, спеціальна каплиця для роззявлених сколінених шанувальників, і то було б у яблучко, і поготів! У світі досить славолипів, що торжествують, усталюють, обтяжують славу, кони, енциклопедії, міністерські біде і навіть тюрми! то нехай хоч когось одного уславлять по-справедливому! Зеніт йому одному!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века