Феєрія для іншого разу

О! Життя — це вам не витівки! Я вас чую! Животіти? Процвітати? Триматися? Тоді купіть у мене, люба Лізон, три, чотири Феєрії, і це буде удвічі хитріше, щоб я вижив, а ви за це заплатили! О, так! велосипед! мій старий велосипед! моя вілла! все! Ох! повсюди пустощі! Я вражений, фізично немічний, але покину пустощі, коли скелетом стану! останній подих! доказ — одна восьма зблиску, з сочінням з-під куприка, з-під пахв, з ліктів теж, з кровоточінням з очей, з найвогкішої з ям, із насвистуванням! ви мене почуєте! Дрізд!.. Стоїчний комедіант! нехай! ну то й що? Мене ніколи не гонитимуть пісно! мене, невтомного капосника!

О! І не тільки пелагра на дупі! Стаття 75 і прокуратура! чотири ордери на арешт скасовані, поновлені! і Ґаетан Серж д'Ортензія, чорношкірий асесор амбасади, представник союзу хлясів дипломатичних, політичних колоніальних і ектоплазмічних, який шпетить мене від сходу сонця[20]! і це не наслання, і хто б навіть морально витривалий не піддався б зневірі грубого безумства дрожу сивини! На світанку настане Ортензія! Він залітає у віконце, глузує… гримаси корчить, ви б побачили! чорно-білі! а що ви жартів не розумієте, то загукали б: швидше смерть! і він навалюється ще на світанку… якраз коли отой сусіда репетує менше… коли нова зміна тюремників ще п'є какаву… коли можна побути насамоті… У мене марення?.. У мене неймовірний слух? та це для сміху! не більше! Маю природний сміх… прояснення на небі підлості… це не для всіх!.. отже, купуйте Феєрію за три франки! Скажімо, три франки! Ті три франки, що були до великої війни! вважайте, задарма! От я і сиджу задарма! отак! від однієї поступочки до іншої! О, це не тому, що ви мені такі любі! ви завдали мені багато кривд! від віроломства до віроломства і до овечого переляку! можете здихати! я скажу: от вам і корейці[21]! від усього серця! Але ж книгарні — це важливо! Купуйте Феєрію! Текст вас ображає? Це ваш клопіт! Я ж кепкую із себе, це я скелет у дерматозі, у струпах! Найкумедніше — це доля, в яку я провалився! після п'ятдесяти років несамовитої праці, знахідок, сумління й честі, героїзму, медаль дали раніше від Петена, а тепер прикутий до стовпа ганьби людцями, які самі там мають бути! Обпльований такими, хто драла давав навипередки, хто на Брюгге, а хто на Байонну, та так, що й підтиратись не встигали! Овва!

Облишмо ці дрібниці!..

Найгірше — очі…

Важко писати, витріщуюсь…

— У шахті ще темніше!

Ваша дошкульність усім відома! Зі стін тече, я витираю калюжі… рачки, потім ледве підводжуся…

— Ти ба, в ув'язненні!.. а нарікає!.. трапився б він нам на віллі Саїд[22]!

— А ви там були, на віллі Саїд? з якого боку? Нетактовне запитання?

— А як щодо Луппенталя[23], га?

Я вас дратую. Сварка не скінчилась. Удар за удар. Мерщій! Аж до ефеса! і все лезо, і встроміть собі! у груди! а ви де були у серпні чотирнадцятого?.. Питаю ще раз! не у Фландрії?.. не в Шарлеруа[24]?.. Спробуй, утни, що вони вам шиють! куди пускають стріли! Ви коментатор-месник? зі статусом? з ліцензією? з успіхом? шість партквитків шести різних партій? Месник при мікрофоні? До мікрофона! всі месники на хвилях етеру! у пакет! перманент! кучерики! ямочки! плямочки! готово! Танки зупинити нікому, але поза тим наступ вулканічний! furia canto на все небо! грім на мільярд кілоциклів! злива блабалачок!

Шал, натовп і ті ж самі на Гревську площу на загальнонаціональну вичинку шкур! виколупування очей переможеним! Величні оргазми обачних! Армія Сада на пікніку історії! Спеціальну церкву збудуємо років так за десять… п'ятнадцять… двадцять! Петіо — у папи! «Мулен-Руж» на всю Європу!

— А святий Мартин[25] що, уже не рахується? святий всіх Ґаллів?.. Ні, не бульвар! не повіїні ворота! ні! святий! а йому нічого? Знов споганилися, але без ідолів! як це гірко! Новий вид сміху — з палі! Ах, лишіть усе собі! Проте Феєрія? мій велосипед?.. Ох, а то б ви реготали, перелюбствували, шаліли! ще й задурно, якби вони мене поволочили на площу Бланш, розклали б, пригадуєте, там така решітка, мої тельбухи чотками, інші органи плетивом… і великі, й малі… повирізали б по живому перед рестораном «Дюкеке». Щоб мої волання лунали від пагорбів Анґ'єна аж до Пор-Руаяля!.. щоб не менш як п'ять мільйонів хвилювалися, злягалися, невдахи психоаналізу, фригідні до коки, до кóли, Майоля[26], різок, пісуарів, обісцяних окрайців! усього! Геть, зневірені!.. Я обдобродіяв п'ятсот тисяч родин! Та ба, розчарував! Не тільки поблизу, отут, на Гірці, схилах, на Коленкура… Кюстіна… до «Дюфаєля[27]»!.. На всій дальній околиці, й на ближній! Мені ще злопам'ятять, люди пишуть мені з обуренням! Ти — злинялий втікач! розбійник! боягуз! атю!

Я обділив їх по палі й по скальпу! Такого не пробачають!