Феєрія для іншого разу

Мученики, Голгофи, це радість, це Небеса! Родинне щастя ніколи так не борсається, душі не голубляться, сідниці й пипки не покусуються, пальці ніг не обціловуються, як поблизу різницької мучеників! і більше крові! нумо! щоб ручаями! ще батогом! лясь! плюх! і ще блаженніше! іще квітліше!

— Яка програма, мила?

Ах, неонові насолодощі! суцільні грайливощі! Ох, курочко! Ах, люби мене! любо-мило! Ах, бери мене всю! Люби-бери! Любери! У нутро! у! у! у! в тебе чотири! десять! двадцять! сто! товстих! Ах! Ох! Гох! у! усе!

Уявіть собі від Анґ'єна до Маркаде! бастіони! Пантен! Сен-Мішель!.. а ще інші!.. братів тачками! парад… вози з випатраними жертвами! гарячі тельбухи!.. Що невинніші, то краще нюхаються, то більше щастя! Четвертувати всіх Янсусів! Що більше їхні зойки рвуть повітря, то голосніше Жюльєтта хекає, марить, раює, а Ромео знай вганяє! Галопом любощі, сідниць пом’ятощі! Вганяй! Ах! Люби-бери! Любери! І серце! вогонь! спазм! соки! Небо! ах! ах! лишись, вганяй! на всю! Диявол! Сюсю!

— Овва, та цей дивак зневажив усі межі!

— Тоді забудьмо! але факт незаперечний, обіцянку підписано, нотаріусом засвідчено, радіопоширено через двісті тридцять приймачів! мої яйця у годину «Г» повиснуть як трофей на шиї найзапеклішого месника шалу й очищення — від Альфорських воріт до Фламандського мосту!.. Східний сектор: Кар'єри-Ґут-д’Ор! Судіть про розмах! мережі! Ох, та ці часи минули! свята трупів у тунелях стоків! Я мудрагелю! Нічні Варфоломіївці на швидкуруч, без дзвонів, отченаш і сурм!

Тепер потрібен інший сміх… читачів розвеселити, це як з бегемотом пострибати! За ваше здоров'я, блазню! стількох намірились забити, але тепер аби не їм мерців тягати!.. Побачать Доменільський став, заповнений напередодні страченими на ста паризьких гільйотинах, так скажуть, пхе, смердить! І все! повна зневага!.. то ж не забудьте, купіть мої книжки!.. про мене і мої дрібні халепи… байки, звісно… і хай тільки тримаються за черево, коли їх тіпатиме від неминучих нападів реготу, бо з веселощів вони закаляються, обцюняються в знемозі по салонах, по вокзалах під пильним поглядом податкових інспекторів. А скажіть-но, закладаємося, що вас посадять! Що ви сконвульситеся, наприклад, як реготатимете над моїми дотепами на весь парк Тюїльрі!.. аж до втрати благопристойності! що вас затримають і запитають з чого?

— Це все Феє!.. Феє!.. Феє!..

Ви гримнете додолу, здихаючи від сміху з моїм творінням у руках!

Про це напише Рейтер… Навала натовпу! книгарні розтрощено!..

— Дайте примірник! ще один! іще! віддаю все за Феє…! Феє…! дочку! корову! привілеї! Мені всі позичають! Мене друкують на всіх паперах — туалетному, «Лафума», японському рисовому! Я потопаю в достатку! Я знову гордий, самолюбний, міністр приходить із візитом, даю йому підсрачника — дринь! Прекрасна епоха! А чи не викупити свого велосипеда? Поміркуйте! і дві вілли в Сен-Мало! Ну, тоді вже, і двох служниць, щоб двері відчиняли! Великий «Пашон» міряти тиск! Чотирнадцять термометрів у золотих футлярах! Двадцять п'ять мес на рік для мене одного! для мене одного! для моєї душі і напастей! у церкві, де небо і дощ через дірку в даху, сонця менше, а Бога нема, світить, не світить! Срані месники! Одну месу для моїх убивць! жодної для малюка Нартра[28]! Сто для бездомних тварин, стільки ж для людей, хто в тюрмі, тридцять шість для тітоньки Амелії і мого друга пана Вердо, і багатьох інших, серйозних і менш… Балакуне мій, а імена? вам треба? Катма!

Хизуюся! П'янію від своїх думок! Розганяю хмари! П'ю тільки воду, але марю! я вас забув! і свій сюжет! і епізод! хлопець у мене в кімнаті, прищі, із матір'ю! Марсель! Ні! не Марсель!.. Їхні кручені манери… я не все сказав… зосередьтеся, читачу! Читачу! До мене! на вулицю Ґавено! восьмий поверх!.. Мав розповісти про наш Вихід!.. власне, втечу… Довелося… за три місяці до всіх інших!.. ох і клопіт! Вінфлінґ-Одер… Бларингем… Нойрупін… Росток…

— Він ще нарікає! стиду ні краплі! Ошукав усю Європу!.. (А що робитимете, як танки прийдуть… з Іваном у Тюїльрі?) Мене чигали на площі Палі, власне, на площі Бланш… а також на Піґаль… і в парку Монсо!.. цілі трибуни знавців! захеканих!.. звір, що втік з Арени, що заслужив? дременув від пік, від вил, трибун роззяв, Кармен, донів Хосе і всіх алькальдів, разом узятих? Не тягне навіть на тирсу, коло по манежу, тельбухи довкруг! І підсумок: забуття, де я скнію, обдертий, стікаю соками у смерку… дайте мені спокій…

Якби не д'Ортензія, асесор амбасади, що викликає мене до віконця побачень весь чорний, весь схудлий, удосвіта, аби зневажити ще більше… а гримаси! а погрози! а я кажу: у мене все забрало забуття! Хай живе Безодня! Та д'Ортензія знов виринає! і я тільки чую!

— Я Людовік XV! Я Людовік XV, каналія!

Це він так до мене звертається.

— Обніми мене! Обніми мене!

Голос масний і хрипкий! звичайний, сказав би! як для Людовіка XV, правда ж?.. як для Людовіка XV!..

— Я — Франція! Я — всі колонії!