Феєрія для іншого разу

Якби не д'Ортензія, я б сказав, що мене всі покинули… Хіба що ще тюремник… Він показує на мигах, як мене розстрілює, і робить це десять разів на день!.. Блазенський тик…

О, та я знаю дистанцію! За вами право сильнішого, мій мстивий читачу! Ви кажете: «Цей балакун забиває нам баки»! Тоді я покажу вам дупу! Я попереджав: у мене підтікання!.. У вас зіркіші очі, ніж у мене! навіть у такому сутінку ви мусите побачити!.. яскраво-червоне — то пелагра… жовто-сіре — то лишай! Так, захворювання не поширене!.. Висипання слабке папульозне! Це ще з Бларингема. Там мав п'ятнадцять… шістнадцять випадків! сверблячка! майже тисяча! От вам і окупована дупа! а ще на ліктях! на потилиці!

— Скажіть-но, але ж у Ауґсбурґу були не папульозні висипання! там було повне шматування! всі шкіри на лампи для АА[29]! На абажури, палітурки, свищики, Валькірії, Одінів шабаш і газові печі!

Заявляю, що я до цього не причетний! ні своєю дупою, ні Ауґсбурґом! Я війни не оголошував, я геть нічого не проголошував, крім «Хай живе Франція і Курбевуа[30]! Геть Бійню!»

Двічі йшов добровольцем, інвалід на сімдесят п'ять відсотків, Петюну[31] не присягав, ні фон Хольтітцу[32], ні Папі! Ні тому, котрий д'Ортензія, який весь час викликає мене до віконця побачень… ні божевільному напроти… ні «єоп-єоп» із сімдесят третьої! До біса, хто б його придушив!.. Ви з корпусу «К»[33] чи ні?.. «Засуджені до страти», так записано!

Тут усіх не убивають! Я вам розповім, що на дні ями, бо ви весь час хихочете, тіло заростає пліснявою, тобто руки, ноги, тулуб, шкіра і, гай-гай, очі! але от серце, перепрошую! серце з бронзи! серце чотирнадцятого!

— А де ви були в чотирнадцятому? Чи я даремно напосідюсь?.. Ви не були… чи на інших широтах! інші чуття, інші легенди… Знавіснілий стариган, з якого тече, хвицючий, хто вас так уже лікуватиме! мої вії, нехай, беріть! вони кривавляться, злипаються… я витріщаюсь… торгувати очима тепер у моді…

— Ну гаразд, а Кассель[34]? непереливки було!

— А ви де були, соколику мій? Про тортури нікому ні слова! Чекайте своєї чергочки! Ця епоха не щедра ні на що, крім м'ясарень, винокурень, чинбарень, які повсюди, куди не глянь!.. дочекайтеся хоча б кайданків!.. Поспішність усе псує!.. Не біжіть поперед подій, бо з петлею на шиї думки будуть геть інші, ніж зараз! Геть інші! Тру-лю-лю, Гертрудо!

— Хай йому біс, він з нас збиткується! нахабний мавполюд! дошкульний покидьок! Про підвал! Про дупу! Про марення! Негайно вислати! Раз — і по всьому! Порвати! Попроштрикувати! Обдерти! Стратити! Двічі! Та ні! дванадцять разів, шістнадцять!

— Яка програма, мила?

Я вас чую.

— А табір у Саторі[35], непосидо? А Кадудаль[36]? А Рокет[37]? і Ґамбетта на повітряній кулі! і Сара Бернар на одній нозі? хіба то не були найвищі злети? екзальтація, що надимає душі удвічі і стократ до Батьківщини палкість? Та мали б ви хоч відблиск того атома, мільярдну крихту — і все б порятувалось! Від набережної Оде у Кемпері до Берингової протоки! до найдальшого вошивого алеута на острівці у морі, останній земній п'яді! Три континенти, це ж так просто! тільки серце! Я ж казав!

А ви б відмовились від цього?… завагалися б?

— Він містифікатор…

Я згадую Ґамбетту, тюрму Рокет, я згадую Ландрю, я згадую Петена — героя Вердена, покидька Петіо, велич Фонтенуа, подвиг на Марні, розкіш Рамбує, президента Ґалубе, який везе Гітлера на таксі на обід із Ґальєні[38], плюс Лартрона! і його жінку на острові Є! Всюди оди!

— Яка розумова анархія!

— Мені нема чого дбати про ранг! Я не маю виднокругу, ані хмар! ніхто не зааплодує, як я здійматимуся… Я пролив кров за прапор! За найславніший! Сьомої піхотної дивізії! Він зберігається у Домі інвалідів, пошматований, як і я, з мене зірвали медаль, лишили кулю в голові і дзвін у вухах… Ніхто не заплеще в долоні, як я здійматимуся… І в землі, у казематі я без вогню, а то б посмажив брехливих стоязиких ігуан і саламандр! Гільйотини теж не маю! У мене склеюється дупа… кажу вам про свої маленькі клопоти… удень іще нічого… тут дно суспільства, арештанти, камери, кайданки… хто хоч раз того зазнав!.. лікарні, хворі, це я в курсі… війна теж… перш ніж врізати дуба, слід усього спізнати!.. без жалю!.. Ах, це самолюбство, яке несеш із собою з останнім подихом, з піднесенням! Верценгеториг! Петен! Вольтер! Бланкі! Оскар Вайльд! Лекуен! Жорес! Торез! Пан Браґе! Франциск І! Сакко! всі попередники, хоч трохи! та інші! і Латюд[39]! Хто не сидів у камері, а лиш маніриться і корчить із себе… той лиш жалюгідний пердун… балакун… що він знає… нічим не перейматися і жартувати! Балачки, брéхні, от вся машинерія!.. тому світ і лишається таким дурним…