Феєрія для іншого разу

Я все проревів ревучому, всю пісню, всю, до сусідньої камери!.. Часом він замовкає… чверть години… година… і потім знову репетує! ще гучніше! О, та я можу все переспівати, пробачте! маю чим! грудна клітка! і коли справді терпіти несила, коли справді страждаю, коли не ходив на сідало, наприклад, десять, дванадцять днів… траплялося й тринадцять днів! і якщо вони не дають промивання, тоді я гавкаю!

Мені його впорскують майже гарячим, чи не п'ятдесят градусів, зумисно! зумисно! а мені хоч би що! Це ж проносне!.. Якщо я загавкаю, певен, вони прийдуть!.. гучніше всіх ревучих! я дикий звір, коли загавкаю!.. сторожові пси відповідають… три-чотири швори… той ще ґвалт! «Гав! Гав! Гав!» Уламується сторожа, чотири автомати, показую їм знаками: я прилипаю! не можу підвестися! ні впасти! фініш! кудись виходять, ідуть шукати дам!.. Ноші!.. ну от!.. Нагадує Африку і Фландрію… Іпр, чотирнадцятий… Кожному свої нещастя! І в Безоні теж після Роял Ер Форс… усе на мені! склеював шматки, руки, прутні, голови!.. «присяжний»! і це не все! кантон Аржантей! «сертифікати», все я! Бездоганно! свідомість! характер!

Життя — це панорама! Ви самі себе бачите… які декорації!.. Нагорі, у тюремному лазареті, мої хвороби знають, розуміють… поводяться з певною увагою… крім коли загаряча вода!.. лікарі не такі тупаки, як інші, хоч щось кумекають у бідах, у правді нещасть… хоч ніколи ні слова, але ж бачать… дають п'ятнадцять ампул на три дні, ще два промивання, сім пляшок поживного пива і обмазування струпів «фіолетовим кристалом»… Як є в запасі божевільний, нехай би підселили, поставили ще ліжко, будемо удвох… я його годуватиму, розважатиму… оце повага, довіра, лікарі все бачать… Нехай отого велетня несамовитого, його звуть Барабас, він росіянин, швець, можу сказати: я врятував йому життя… Поштрикав собі виделкою променеву… а потім узявся за стегно, під ковдрою… шматував себе… Оцініть характер! рішучість! А натрапив би на феморальну, і вже без вороття!.. У мене за два дні оклигав!.. завдяки впливу! переконання, пантоміма! уявляєте, якої сили я людям додаю!.. уже й суп знову їв!.. але пізніше таки вкоротив собі віку, я чув… по двох тижнях… стрибнув під потяг… в тунелі… зламав собі кайданки… коли його везли передавати…

А ви б побачили, як я збадьорився! запал! надія! вітамінний коктейль! м'яке барило! промивання! молодість! Я вершу дивовижі! Уже й морського котика не чую!..

Аж тут знову Ортензія…

— Геть! Жиголо! кричу йому… Епілептик! Псих! Асесор сраний!

Отак я його шпечу!

— Вішист! Нігерієць! Сигарник! Чорнопикий! Іди, нехай тобі встромлять… Карибець! реготун! нечемний? Джаз-бенд!

От як бадьорять вітаміни! Він розгубився… Такий нік, як і чема! Ах, Людовік XIV і ду-ду-ду! Ах, візії! Від них я теж лікую!

— Сімдесят п'ята стаття! Це я його так кривджу.

Це вже фінал!

Зникає…

Оцініть завзяття, тонус! п'ять, шість днів у шпетній формі! снага! аплодисменти! списую сторінку за сторінкою!.. олівцем високого престижу, ось він! а потім уже не так хвацько… затим ще гірше… знов імла в очах… бачу розпливчато… бачу в тумані… нічого не бачу… знову гавкаю, несуть у лазарет!.. На ношах!.. Якби у Френ[50], було б гірше?.. У сто разів!

— А у Вуппенталі[51], бешкетнику?

— А ваша піхвочка-тістечко? Зважте, я знав «Прозорого», коли вас уже потягнуло на нюанси, людину з Лондона, того, що відсидів тридцять років «у глибинах»! Дванадцять ходок! І кожного разу виходив свіжий, блідий, прозорий, аж світився, усі лиш задивлялись!.. «прозорий, наче бабка» жартував сам про себе! сам жартував! Ото вдача, ото оптимізм! чотирнадцять арештів! дванадцять ходок! А потім усе спочатку!

— Ну чисто янгол! захоплювалися всі…

І кінець кінцем відлетів… Конкретно!.. Його знайшли під ранок… уже холодного… майже нічого… майже не шкіра… кимось назвати вже не повертався язик… такий охлялий… і поховали вдягненим, у плащі, у капелюсі, в черевиках, у всьому!.. особливий привілей!.. капелан не схотів ховати голим… я теж худючий і теж не знаю капелана!.. втратив сорок вісім кіло! хоч би раз прийшов, падлюка! лютеранин за посадою! і папіста нема! Нікого…