Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Якщо серйозно, зізнаймося собі, двадцять місяців у камері, тридцять місяців, тридцять років, для вас це що!.. Ви ж іззовні!.. Це ж божий еліксир, коли ви ззовні!.. Вони ж усі дуріють від самолюбства, усі, хто ззовні! вони й не розмовляють! У них у всіх на пузі амулет, і вони гадають, що ніколи не впадуть!.. Приємних марень! Моліться й таке інше! Нехай триває Лурдське диво!.. Зірки тримають небо, без них воно б упало!.. на все цвяхи потрібні! Не баріться! Терезонька з Лізьє[52] ще виробляє химерні чудеса!.. А Вельзевул собі! Обоє завзяті! Головне, щоб усе танцювалося! подвійна гра! Я таких прагнень не маю, мені аби хоч трохи краще бачити і щоб не так паморочилося… і щоб пелагри трохи, не стільки… на перший погляд, наче нічого такого… Філіпп-Авґуст теж нажив пелагру… Вирушав у хрестовий похід красенем, а вернувся бридким, у зморшках, яга-бабним, золотушним… Я теж, як повернуся, то зле буде дивитися!.. А Жюль як утішиться!.. Жюль — мій особистий заздрісник, це навіть смішно… що я гарний, то він піниться, кривиться… «Ти ба, який Фердін гарний! Нічого не скажеш!» І вже! вже зуби клацають, уже себе ледь стримує!.. дали б ножа, убив би! найвище зло, абсцес! аж синіє! Нестримний… Радів би, якби я без зубів… Кожного ранку по три… по чотири… висмикую собі!.. Маю роботу! маю… розхиталися… О, звісно, є речі тяжчі!.. кокетство! Особиста повага!.. От ви, я бачу, не зворушені! Так, можна добре жити й без зубів! справді? Особливо в тюрмі! Тисячі й тисячі років в'язні втрачають зуби! а ви що хотіли?.. Нічого твердого в їжі, тільки перетерте! каші! ітеде… пухке! м'яке! пухке! саме м'яке!..

— А звідки це ви мовите, джентльмене, де це ви причаїлися-схоронилися від закону? доколи?

Чую запитання… Та я ні пари з вуст не звустну!.. усі газети торочили, і всі комюніке, і навіть так звані детективи, що я на такій-то паралелі, у такій-то країні, у такій-то фортеці!.. Маячня!..

Я високо на півночі, це все!.. Ще вище! Ні міста! Ні місця! Підкажи вам дещицю орієнтиру, абищицю азимуту, найвужчу стежку край села, найменшу гілку на кущі… і по всьому! скін! усі мокриці вже в дорозі! аж скачуть! репортери, шкуродери, мародери, легіонери! а я згорів!

Еге, він бачить, як я охляв!.. Не вагається, базікає! яку несправедливість я терплю!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века