GAME-OVER

_{- Ну що, починаємо? Кадиме, ти йдеш першим, потім Шана. Спокійно й обережно! Кадиме, дивися, без вихилясів! Що, поїхали? ENTER!}

_{Як і минулого разу, екран укрився легкими брижами, а потім серпанком. Усміхнувшись на прощання, пірнув поспішайло Кадим. Його тіло, витягнуте в струнку, беззвучно й плавно ввійшло в монітор.}

_{Шана затягнула волосся у хвостик.}

_{- То що, Рику, до зустрічі в Заекранні? Ой! А куди ти фото Ксюшки подів?}

_{Вона показала на стінку поруч з комп’ютером, де ще вчора висіла фотографія кицьки, яка розляглася на моніторі, звісивши хвіст і передню лапу.}

_{- Та… так, в інше місце поклав.}

_{- А-а-а! — і Шана гнучким і граціозним рухом сковзнула в екран.}

_{- Ну що ж, час і мені!}

_{Рик оглянув востаннє кімнату, глибоко вдихнув, немов збирався стрибнути у воду, і пірнув у синяву екрана.}

_{Кабінет Гіреї зустрів їх півмороком і тишею. Усе в ньому залишилося без змін: ті ж стінки з моніторів, стіл зі зручним кріслом і невеликі дверцята, що ведуть до грибка, який треба було убезпечити в першу чергу. Вони втрьох утислися в невелику кімнатку.}

_{- Що ж, пані Гіреє, приємних сновидінь! — і Рикпет від’єднав рознімач, яке підключало до грибка пучок тонких дротів.}

_{- Спасибі! — пролунав позаду чийсь глузливий голос. Усі троє різко повернулися. Біля прочинених дверей стояла Гірея. За нею, тримаючи напоготові автомати, стояло штук п’ятнадцять глюків.}

_{- Ну-ну… Кого ми бачимо? — продовжувала знущатися Гірея. — Наші втікачі повернулися! Ай-яй-яй! Навіщо було тікати? Та ще з таким шумом?}

_{Шана взяла Рика за руку. Гірея це помітила. Вона змахнула рукою в бік стінки з моніторів. Чотири блискавки вдарили в чотири монітори і в рівній стінці утворилися чотири чорні діри.}

_{- Ой! — зойкнула з несподіванки Шана.}

_{Гірея повернулася до глюків і скомандувала:}

_{- Взяти їх! У кімнату ТІ 107! Виставити охорону! Голосе!}

_{- Так, пані.}

_{-Слідкуй! Головою… м-м-м… коротше… на цифру розкладу, зрозумів?}

_{І всі троє, похмуро опустивши голови, попленталися в полон. Але виявилося, що неприємні сюрпризи не закінчилися. Коли глюки, під* штовхуючи друзів автоматами, загнали їх у таку знайому кімнату ТІ 107, вони там побачили того, кого зовсім не чекали. На колишньому своєму ліжку, уперши широке обличчя в розкриті долоні, сидів… Васла. Почувши кроки, він підняв голову. Спочатку очі його радісно зблиснули, але, побачивши за спинами друзів стволи автоматів, він глибоко й гірко зітхнув.}

_{- То що, давні друзі зустрічаються знову? — з’єхидничав Голос. — Стерегти, очей не спускати, — скомандував він глюкам.}