GAME-OVER

_{- А… — відкрив рот Васла, але Чипсет кресонув його таким лютим поглядом, що Васла тут же замовк.}

_{- І все таки… Покликати двох бітів! — наказала Гірея кілобайту. За мить у кімнату зайшли Рик і Кадим.}

_{- Десь тут ходить баба. Упізнати її просто, іншої такої в усій Грі немає, одягнена в спортивний костюм і білі тапки. Знайти й привести.}

_{- Так, пані, - відповіли обидва біти, чітко повернулися й вийшли з кімнати.}

_{- Гей, хто там? Відключити зовнішній периметр, а то переб’ють своїх же… Бельбаси… Ну що ж, прощавайте, Великий Процесоре!}

_{Блакитний туман огорнув фігуру ВП. Туман потроху згустився, став щільним, а коли розсіявся, ВП уже не було.}

_{- То чий кінець виявився найближчим?}

_{Над дисководом замигтіла лампочка, Гірея дістала з нього диск і недбало кинула на стіл.}

_{- Отож! Усі бачили? — запитала вона. — І так буде з усіма моїми ворогами!}

_{Вона вийшла з-за столу й швидко попрямувала до виходу. Чипсет і Васла пішли слідом. Проходячи повз стіл, Васла зробив непомітний рух рукою, й диск, який Гірея так необачно кинула поруч із комп’ютером, опинився в його просторій кишені. Діяв він набагато швидше, ніж говорив! Кілобайт повернувся до друзів:}

_{- Стати на охорону!}

_{Друзі підкорилися. Але тільки коридор спорожнів, вони перезирнулися й прожогом кинулися до ліфта.}

РОЗДІЛ 10 Ситуація з’ясовується

_{Друзі підбігли до ліфта, але як його відкрити, вони не знали. Помучившись півхвилини, Чипсет крикнув:}

_{- Гайда до виходу! Поки зовнішній периметр відключено!}

_{Бігти довелося хвилин двадцять.}

_{- Швидше! — квапив його Чипсет. - Якщо Гірея зрозуміє, хто ми й де ховаємося, вона напустить на перший рівень такої гидоти, що ми взагалі не дістанемося до своїх.}

_{Побігли нагору, до приміщень першого рівня. Васла тільки жалібно стогнав.}

_{Нарешті дострибали сходами до першого рівня, відчинили двері й обережно заглянули всередину. Порожньо й тихо. Оглядаючись і прислухаючись, пішли коридором. Підійшли до знайомих дверей. За ними хтось неголосно розмовляв.}

_{- Крім наших, начебто нема кому…}

_{Відкрили двері. Голоси стали гучнішими, й вони відразу впізнали спокійний голос Рика.}

_{- Хлопці! Не лякайтеся, це ми!}

_{Майже бігли до знайомої кімнати. Там вони побачили Рика й Кадима, а також стару, яка напівлежала на єдиному стільці. Вона чи то спала, чи то була непритомна.}

_{- Ось… — розгублено сказав Кадим. — Нам наказали її знайти. Ми ж пам’ятаємо, де її бачили, то відразу сюди й побігли. Скільки не термосили — даремно!}

_{- Ну… Хлопці… Це… загалом… не бабця там яка… Хлопці, це Шана…}

_{- Що?!}