GAME-OVER

_{З усіма обережностями зайшли в коридор першого рівня. Не встигли пройти й десяти метрів, як з якоїсь кімнати вийшла стара. Одягнена вона була явно не за віком, у якийсь молодіжний спортивний костюм і кросівки. Її сиве волосся було схоплене «кінським хвостиком», а старечі очі майже нічого не бачили. Тому йшла вона маленькими обережними кроками, тримаючись рукою за стінку. Підсліпувато мружачись, бабуся повернулася на шум, але, нічого не роздивившись, продовжила свій шлях, перебираючи тремтячою рукою по стінці.}

_{- Який цікавий глюк, — неголосно сказав Чипсет услід бабці, - такого я тут іще не бачив. Цікаво, а звідки він вийшов?}

_{- Костюм на Шанин схожий… — сказав Рик і навіть озирнувся на стареньку.}

_{- Ви обережніше, а раптом це пастка якась? Гірея на таке велика майстриня! Підійдеш допомогти, а виявиться, що це бомба з ногами, кісток потім не зберемо!}

_{Друзі повернулися до кімнати й побачили, як закриваються двері потайного ліфта. Кадим зробив гігантський стрибок і встиг уставити ногу у вузьку щілину. Двері знову безшумно відчинилися.}

_{- Ласкаво прошу! — він жартівливо відважив глибокий уклін і помахав перед собою рукою.}

_{- Цікаво… — задумливо пробурмотів Рик.}

_{- Ти про що? — запитав його безжурний Кадим.}

_{- Чи не цим ліфтом відвезли Шану? Нас не було хвилину, ну півтори від сили, а її вже й слід загув, коли ми повернулися. А ліфт зроблений так, що, як не знаєш, ніколи не здогадаєшся. І знаходиться зовсім поруч із виходом. Треба думати, що саме так і було…}

_{- Це… — подав нарешті голос Васла, — упхнули в ліфт і гуд бай! А ми по всіх поверхах… Як ці… Бобики які… І нічого! А вони, гади, ліфтом…}

_{- Я не знаю, де ми вийдемо, — швидко заговорив Рик, — але йдемо, як глюки. Морди кам’яні, очі скляні, не сміятися й не розмовляти. Кадиме, тебе стосується особливо! Усе, замовкли.}

_{Двері ліфта безшумно відчинилися, і друзі опинилися в невеликій кімнаті. Вона була зовсім порожньою. Рик штовхнув єдині двері й обережно визирнув. Нікого…}

_{- Ідемо!}

_{Як справжні глюки з кам’яними обличчями, усі четверо нахабно затупотіли коридором. Він був довжелезний і широкий, з безліччю дверей по обидва боки. Кадим присвиснув.}

_{- Я тобі свисну! — шикнув на нього Рик.}

_{- Та нам за рік ці кімнати не обшукати! Рику, треба щось придумати!}

_{- Дивіться, ось причина їхньої неприступності, - Чипсет показав на грибки, які щільно стояли вздовж обох стін.}

_{- Ну і що? — не розуміючи, запитав Кадим. — У нас же в замку теж грибки були.}