Гармонія (новели)

Хіба Гришка встиг уже розказати про все, як було? Адже Василь ясно сказав йому, що на себе, тільки на одного себе буде брати всю вину... Гандзюк уважав чомусь, що його будуть допитувати першого: старший же він, і з нього, виходить, треба розмотувати клубка!

Мічугін підвівся, встав з-за столу і, заскаливши проти світла око, дивиться на кремезну Василеву постать. Ось він підійшов уже близько до парубка, міцно взяв його великою долонею за чуба і різким рухом одкинув голову назад:

— В глаза нужно смотреть, морда арестантская!

Гармоніст знову зробив паузу.

— Играй! — гукнув йому поручик.

І далекі північні частушки із станції Званки, на Мурмані, що їх привіз на південь цей паливода-телеграфіст, знову попливли веселими ритмами під його вмілою рукою.

— Я кого спрашиваю, — звертається штабс-капітан до Гандзюка, — как играет добровольческая гармонь?!

— Нічого грає, — спробував усміхнутися Василь, крутнувши головою, що її звільнив уже від своєї руки Мічугін.

Так, Гандзюк буде дивитися тепер прямо, в очі... В чому річ?

Очі Василеві поширилися од здивування: не було ніякого сумніву в тому, що гармоніст грає на Даниловій трирядці...

«І коли це він устиг уже продати її цьому рябому?» — дивується Гандзюк.

Він, звичайно, не знав, що Данило Півненко позбувся своєї гармонії сю ніч таки, коли півсела, — по той бік греблі, — ревло від грабунків і знущань.

Правда, Півненко позбувся — разом з гармонією — і двох передніх зубів: у гармоніста ще й досі болить трохи великий палець на правій руці...

— Неплохо, говоришь, играет? — з іронією запитує Мічугін. — Ты — мастер... Как фамилия, какой нации?

Штабс-капітан сів до столу, висмикнув з-під поручикової шаблі клапоть паперу.

— Гандзюк, — серйозно, не звертаючи уваги на гру, відповідає Василь. Він на хвилину замислюється; важко йому, видно, відповісти на друге запитання — не гаразд розуміє він, що воно визначає — нація? Справді, якої він нації?

Хотів просто сказати офіцерові: «Піївський...» Але вирішив чомусь, що це буде не так. Тоді тихо додав:

— ...А нації — православний.

Усміхнулися обидва офіцери; тільки штабс-капітан з підозрою подивився Василеві в очі — бреше він чи просто собі сіра, здорова тварина з далеких Піїв?.. Здається, говорить правду.

Поручик гвардії з презирством, слово за словом:

— Православной нации, говоришь, а воруешь ночью хуже жида на базаре, а?..

— Я своє молотив... — глухо одказує Гандзюк.

Чого йому прийшло в голову сказати, що він молотив своє просо, він і сам, очевидно, не пояснив би... Але цієї відповіді було досить штабс-капітанові Мічугінові, він далі не міг уже здержатися: на всю руку, важку й костисту, ударив парубка у скивицю.

Василь з несподіванки злетів від удару на підлогу; унтер-офіцери підвелися з лави, готові за одним лише жестом офіцера розтерзати це здорове, міцне, налите м’язами й силою тіло.

Гармоніст сплюнув крізь зуби і, підморгнувши до унтер-офіцерів, потер собі рукою щоку.

Його руки ще з більшою вправністю, як раніше, забігали по білих ґудзиках-клапанах, ще майстерніше й темпераментніше заспівав якоїсь безглуздої, нікому не потрібної, веселої пісеньки.

Але гри на гармонії, здавалося, більше не слухали.

Карпо Смолярчук перехилився у знак запитання перед штабс-капітаном, готовий за найменшим рухом кинутися у бійку. Гандзюкова брехня, нібито він молотив своє просо, так обурила його і так здивувала, що він не розумів, чому це панькаються з Василем офіцери, чому пан поручик не рубне його хоч раз або не вдарить принаймні обухом шаблі? Чому?..

— Ты, говорят, музыку любишь? — запитує Мічугін Гандзюка, ніби нічого такого особливого не трапилося, що не він на всю силу руки ударив його.

— Люблю, — глухо, озлоблено одказує Гандзюк, розтираючи рукою скивицю.

— И женщин любишь? — запитує під сміх унтер-офіцерів поручик гвардії. — Большевик — настоящий большевик! — додає він. — Всосал коммунизм с молоком матери, а? Что твоє — моє? Так?..

Василь мовчить. Губи мригають йому одказати щось, щоб раз і назавжди позбутися офіцерових запитань, що їх іноді і не розуміє до ладу Василь.

Офіцери сміються. Поручик знову згадує про невідоме Гандзюкові слово «нація». Він каже:

— Нации он, извольте видеть, православной, а?..

Мічугін рішучо підводиться із свого місця.

— ...Ну, а просо, — в тон відповідає штабс-капітан, ніби закінчуючи поручикову думку, — он ворует исключительно из расчетов изысканнейших... Гармонь нужно покупать не трудом, а воровством?!

Гандзюк розкрив уже був рота — хотів щось сказати у своє виправдання, але над головою йому, як і перед ганком, засвистіла дротинка... Вона оперезала все тіло болючими, нестерпними голками.

Раз, другий, третій...

У клапті розлетілася чорна крамна сорочка... Гандзюк закрив обличчя руками і страшно, з риком і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію — аж світло хитнулося у каганцях від того крику, тоді зірвався з табуретки на ноги і наосліп метнувся на гармоніста...

Захлинулася на мить гармонія, стихла.

— Играй! — скомандував поручик, підвівшись. Очі горіли йому хоробливим блиском.