Грає синє море

Більше думати ніколи. Занімілу тишу роздирає мушкетний залп. Град свинцю осипається перед самим носом чайки. Встигли-таки пригальмувати і зманеврувати. Молодці!

— Бий з гармат! — гукає Клюсик.

Гримнуло… Все пойнялося димом…

— Добре, хлопці! Перезаряджай!

Пораються козаки біля гармат.

— Стріляй! — нетерпеливиться Клюсикові.

Зашипіло, задимилося, закурилося, захарчало — і, нарешті, одна гармата незграбно виплюнула ядро в воду.

— Якої холери? — люто вигукнув Тиміш.

— Порох… — почулося з сусідніх чайок. — Що з порохом? Чому не горить порох?! Мокрий, чорти б його забрали!

І, перекриваючи галас кількох десятків козаків, раптом лунає одчайдушне:

— Зрада! Зрада! Зрада!

— Хлопці, назад! — одчайдушно вигукнув Клюсик. Не час допитуватися, хто ж перший вигукнув: «Зрада!», хоч Тиміш добре пізнав голос Юхти. Зараз головне — відійти без жертв.

Та пізно! Чайку наздоганяє-таки другий залп з галери. Хтось із козаків зойкає, хтось мовчки падає у воду.

— Веслуй назад! — командує Клюсик.

— До Недайборща! — гукає Юхта. — Помочі треба.

Поряд з Юхтою діловито горне веслом хвилю Йован.

Чайки відходять назад від галери. Навздогін їм летять кулі.

Потім на галері лунає розкотистий вибух. Ага! Це б’ють турецькі гармати. Але перші ядра пролетіли десь збоку.

— Відходь, хлопці, ще далі відходь! — мало не плачучи, кричить Клюсик. — От же іродові душі! От же біда яка!

Повз Клюсикову чайку промчала чайка отамана. На носі стояв Недайборщ.

— Чого тікаєте! — гарикнув він, вийнявши люльку з рота.

— Порох мокрий!

— Де Олександр? — загаласував Юхта. — Олександра Чорногорського сюди! Зрада!

У напівтемряві вийшов хтось із намету.

— Та ось же він і є, Олександр! — кивнув головою Недайборщ. — У нього й питай!

Пролунали два постріли. Але чоловік, який вийшов з намету, не впав. Кулі просвистіли мимо. Йован устиг ударити своєю ручиською по руках Юхти й навалився на нього.

— Давайте цього вовкулаку сюди! — гукнув чоловік, який вийшов із намету, і всі впізнали голос Скрипника. — Але щоб живого!

Юхта відбивався щосили, ледь чайку не перевернув, але вирватися з рук Йована було немислимо. За кілька хвилин чорногорець переніс Юхту на отаманську чайку.

— Півсправи зроблено, — витерши з чола чи то піт, чи то солоні бризки хвилі, промовив Клюсик. — А тепер займемося галерою.

Вся бухта мов чекала перших пострілів. Ожили гармати на галерах, усе заворушилося на березі, шум, гам, гелгіт знявся у всьому місті. Запорожці й донці, які мали висадитися на берег з лівого боку, наткнулися на сильний опір турків. Та козаки стрибали з човнів просто у хвилі й бігли на берег, рубаючи шаблюками.

— Вперед! До кишел! — вигукнув Єфтимій Петрунін. — Усе, що по дорозі, пали! Хай буде переполох!

І от уже запалали яничарські казарми. Загорілися будинки та склади, піднялося полум’я над Трапезонтом.

Ніби у відповідь, спалахнуло й з правого боку. Там теж висадилися козаки й донці. І тоді здійнялася паніка в місті. Оборонці Трапезонта побачили, що козаки йдуть на них з двох боків, затискують у лещата… Залунав одчайдушний галас, чулися команди, яких уже ніхто не слухав.

Козаки бігли й кричали:

— Султан Ях’я закликає всіх мирних османли сидіти по домівках! Султан Ях’я б’ється тільки з військом недоумка Мустафи!

У палаці трапезонтського бейлер-бея чекали на запорожців та донців. Понад тисячу найліпших лучників стало на мури. У дворі палали вогнища, на яких булькала у казанах смола. Невільники бігали із в’язками дров…

А під стінами вже лунало:

— Султан Ях’я закликає всіх мирних османли сидіти по домівках. Султан Ях’я б’ється тільки з військом недоумка Мустафи!

А ті кілька чайок, що пливли за Клюсиковою чайкою до велетенської галери, і не думали відступати. їхні гармати не стріляли, але від влучних пострілів козацьких мушкетів та рушниць турки мусили ховатися за прибудовами на верхній палубі галери.

— Пу-гу! Пу-гу! — закричали козаки разом. Чекали, може, звідти, де сидять веслярі, хтось озоветься.

— Султан Ях’я закликає всіх мирних османли не стріляти! Султан Ях’я б’ється тільки з тими, хто захищає недоумка Мустафу!

Та у відповідь посипалися стріли.

— Ну, стривай же, вражий турку!

Козаки вийняли затичку з порохового барила, підняли його на ратищах угору — саме туди, звідки виходять весла. Ще одним ратищем підняли запалену ганчірку, сунули в порох — і кинули крізь отвір для весел всередину галери. Вибухнуло, мало козакам голови не позривало.

— Давай ще одну галушку!

І ще одне барило з порохом полетіло до турків.

— Давай іще!

Знову підняли барило з порохом, та не встигли підпалити — дали турки залп по ньому. Хлюпнуло вогнем на турків та козаків…

— На абордаж!

Та ще до Клюсикової команди козаки полізли на галеру. Чіплялися за весла, за гаки, за бруси. Навколо дим, турки очманіли, а вже козаки з шаблюками порядкують…

Ще кілька барил з порохом кинули козаки на палубу і всередину, розбили двері, і ось уже побіг швидкий вогонь униз. Шугнув вогонь зсередини галери. Козаки, мов чорти з пекла, почали стрибати в море…