Грає синє море

— Якщо він погодиться стати мусульманином, тоді я проситиму суд помилувати їх, — у моторошній тиші пролунали слова Надир-бея.

Тиша. Тиша. Тиша.

— Ну!? — мов вибухнув натовп.

І знову — тиша. І в тій тиші почулося Спиридонове:

— Ні! Ніколи!

І знов загуло, завирувало, зашуміло, заколобродило натовписько народу. Мімар Муса щосили відбивався від тіл, що валились на нього. Нарешті його притисли до стіни. Тепер було трохи легше стояти, але однак на нього валилися одразу сотні людей. Він трохи постояв біля стіни, а потім щось відірвало його — і він, уже нічого не бачачи й не чуючи, сунув разом з усіма…

Юрбу наче хтось перемішував величезними кулаками, вона нуртувала, булькала, лилася, повзла, мчала… Муса відчув, що його ноги відірвалися від землі, що його, Мусу, несуть, самі того не помічаючи й не відчуваючи, люди ззаду й спопереду, і він уже не міг розібратися, скільки часу перебуває в цьому ревищі, куди й навіщо несе його якась сила… Бачив тільки на власні очі, як попереду упав чолов’яга в зеленій чалмі і навіть відчув, як він, Муса, разом з усім натовпом пішов далі просто по цьому чоловіку.

Він отямився аж біля Піщаних воріт, коли натовп раптом викинув його із себе біля підніжжя шибениці, І от він, Муса, стояв, притиснутий до стовпа, і мав дивитися на все, що зараз повинно відбутися.

Спиридон уже не плакав. Він сказав своє «Ні!» Зрозумів, що смерть неминуча і що він повинен умерти християнином.

«Але навіщо? Але в ім’я чого? — подумав мімар Муса. — Для чого ж я тебе рятував? Щоб ти отак страшно гинув?»

І знову натовп почав кричати:

— Стань мусульманином! Стань мусульманином!

— Ні! — закрутив Спиридон головою.

І юрба знову почала кричати, благаючи:

— Стань мусульманином! Живи! Стань мусульманином! Живи!

Повернули мула мордою до Спиридона. І знов замовкла юрба. І тоді почув Муса, як Софія попросила тихо, по-грецькому:

— Заради мене. Я хочу жити.

Та Спиридон закричав так страшно, ніби вже почалася страта:

— Ні! Ні! Ні!

Тоді кат підійшов до нього, почав розв’язувати руки. Спиридон дивився перелякано, він увесь тремтів і знову плакав, а кат, розв’язавши руки, почав здирати сорочку.

— Чому він її дере, а не скидає?

— А вона йому вже не потрібна!

І Спиридон усе це чув, але навряд чи сягало все це його свідомості… І раптом залунало пронизливе:

— Будь проклятий! Будь проклятий! Будь проклятий!

Софія спочатку закричала, а потім уже тільки шепотіла ці слова, приклавши кулачки до скронь.

— Будь проклятий! Будь проклятий! Хочу жити!

Кат підняв Спиридона за руку й за ногу, поніс на ешафот.

Юрба мовчала. І тільки Муса гукнув, тремтячи всім тілом:

— С-спиридоне! В-врятуй її й с-себе!

Кат підняв Спиридона вгору.

— Іс-с-скаріот! — прошипів Спиридоц.

І одразу:

— А-а-а!

Кат уже опустив руки, Спиридон повис на гаку, і червона кров, немов хто сипонув жменю коралів, закапала на дощаний настил.

Муса заплющив очі. Спиридон кричав, не замовкаючи; Муса не міг розплющити очей. Зараз кат почне в’язати Софію…

— А-а-а-а-а!

«Іскаріот… Іскаріот… Іскаріот… Ні, ні, я нікого не продав!»

— А-а-а-а!

О, хоч би не чути цього крику. Хоч би не чути… хоч би не чути…

І мімар Муса упав перед ешафотом, обхопивши голову руками.

Розділ п’ятий, у якому пан Станіслав Сулятицький подумки висловлюється щодо привабності життя

А життя — що не кажіть, штука вельми приємна! Особливо, коли в кишені побрязкують гроші. Пан Сулятицький давно вже зрозумів істину: що важча кишеня, то легше ходити по землі.

Він уже позбувся всіх небезпек, позбувся своїх супутників, у яких розуму було не гурт, — навіть у пана Адамка, який, напевне, тільки на палі збагнув, у яку він халепу втрапив. Ні, пан Адамек збагнув це й раніше, вже тоді, коли біля Кафи ліз битися з паном Сулятицьким, але він не збагнув ще однієї істини: рятуй свою шкуру, доки її не здерли з твоїх плечей. Звісно, пан Адамек пішов до Амета Киримли, в оте смердюче розбійницьке лігво, з нього там зідрали шкуру. Ну й відповідно з пана Влодзімєжа й пана Євгеніуша. З якої це речі Амет Киримли подарує їм загибель Асана Касапчі, свого поплічника й перекладача, якого давно пора було зжарити в мідному баку: по-перше, за нелюбов до Польщі, по-друге, за те, що став мусульманином, по-третє, що перекинувся до розбійника. Асан Касапчі був улюбленцем Амета Киримли, отож розбійницький доводця й помстився за нього на трьох поляках.

Ще добре, що пан Станіслав зберіг їхні гроші. Хоча, як говорити чесно, ті гроші заробив він, а не вони, і кафський бейлер-бей тут даремно розщедрювався на них.