Грає синє море

Розділ сьомий, що розповідає про нічну розмову двох братів

Дві приголомшливі перемоги об’єднаного флоту запорозьких та донських козаків, здобуті при Трапезонті й Синопі, стрясли Османську імперію. Мов страшна луна, покотилася по Анатолії моторошна звістка про розгром великих гарнізонів у цих містах-фортецях, про визволення тисяч бранців, про потоплення двох ескадр. У Стамбулі поширилася чутка, що козаки, висадившись у Синопі, зараз ідуть, визволяючи та озброюючи бранців, сушею на столицю. Ця страшна чутка викликала неймовірну паніку. Турки й досі пам’ятали, як сторіччя тому козаки, здійснюючи свій похід навколо Чорного моря, пройшли з боями по кавказькому узбережжю, по північній Анатолії, по східній Болгарії, і ніяка сила не могла їх спинити.

Кілька днів кипів Стамбул, готуючись до оборони від козаків та визволених ними бранців…

А страхи були марні. Козаки не йшли по суші. Розгромивши турків при Трапезонті й Синопі, вони пішли у відкрите море і зникли з очей ворогів.

Турецька ескадра кілька ночей та днів плавала на північ від Босфору — стерегла, пильнувала, чекала козаків перед Стамбулом. Та минав день за днем, минала тривожна ніч за ніччю, а козаки не з’являлися.

Мовби отак вийшли в море і там їх геть усіх поглинула пучина…

Ось уже й тиждень минув.

Пригрівало весняне сонце, довівав ласкавий тугий вітерець.

У цей день повз турецьку ескадру, що пильнувала вхід до Босфору, пройшло на Стамбул два поштових судна — одне з Кафи, друге — з Ячакова. Повідомили: у Кафі цілковитий спокій, про гяурів нічого не чути, але гарнізон і ескадра, звісно ж, пильнують і, якщо козаки надумають напасти, то їм же самим буде зле.

У Ячакові теж тихо. Шакір-реїс, прогавивши козаків, коли вони разом з кригою виходили з Дніпра у море, тепер у всеозброєнні чекав їхнього повернення. Тепер їм не проскочити… А поки що Шакір-реїс послав велику частину своїх воїнів пошастати по півдню України: імперії потрібен ясир.

Капудан-паша флагманського корабля турецької ескадри розповів про велику тривогу в Стамбулі. Про те, що спішно ремонтуються та будуються нові укріплення уздовж обох берегів Босфору, поповнюються запаси пороху та ядер, а також знову натягували велетенський ланцюг через протоку. Він колись не зупинив чайок Сагайдачного, але, може, зупинить галери Ях’ї, яких він чимало захопив і в Трапезонті, і в Синопі… Капудан повідомив, що сам султан Мустафа підписав фірман, за яким має бути розстріляне з берега будь-яке судно, яке пливе не під турецьким прапором або ж не підкоряється наказу — пристати до берега на перевірку…

А козаків не було й не було.

Проте у мечетях щоденно лунали молитви до аллаха, молитви слізні, благальні: врятуй, великий аллаху, нас, правовірних, пошли бурю, мор, смерть гяурам!

Може, мор десь і був, але від цього втіхи було мало, бо для твердості духу треба бачити на власні очі, як гинуть невірні. Не було й бурі. З північного сходу повівав веселий, безтурботний легіт. Саме він і міг принести на своїх крилах ненависних урусів та касапчі.

На швидкохідному поштовому суденці, що йшло з Кафи на Стамбул, було двоє пасажирів, яких підібрали в морі, — дівчинка і хлопчик. Хлопчик був глухонімий, він нічого не говорив і не озивався ні на які окрики команди. Коли капудан завів з його сестрою розмову про те, що цього хлопця треба викинути в море, Саїд (так називала його дівчинка) аж ніяк не реагував на ці слова. У капудана на мить майнула думка: цей хлопець не те, що не чує, а просто не розуміє його мови. Він звернувся до нього по-грецькому, але хлопець не відповів так само. Більше мов капудан не знав, умів трохи говорити ще по-уруському, але звідки взятися урусові біля турецького берега?

Хлопця залишили в спокої і дозволили разом з дівчинкою спати па палубі, а також підбирати об’їдки зі столу команди…

Дівчинку звали Бібігуль. Так, це були Бібігуль і Яремко.

І опинилися вони на поштовому кораблі ось чому.

Через три дні після того, як Яремко отямився у хатині рибалки Абдалли, сталося нещастя. Абдалла вийшов у море і не повернувся. Що з ним сталося, про це ніхто не знав: чи на його човен налетів якийсь корабель, чи він просто вивалився з човна, витягуючи рибу, і втопився. Абдалла не повернувся ні вранці, ні наступного дня… Бібігуль і Яремко кілька днів бігали по берегу, вдивляючись і кличучи старого рибалку, але все було марно… Нарешті прибило до берега напівзатоплений човен, і Бібігуль зрозуміла, що вона вдруге стала сиротою.

Уперше Бібігуль стала сиротою тоді, коли померла її мати, але це було дуже давно, вона була ще зовсім маленька і матері не пам’ятала. Батько замінив їй матір, він заплітав дівчинці кіски, вчив господарювати, радів, дивлячись, як вона підростає та гарнішає. І Бібігуль було добре з ним, вона допомагала батькові у всьому. Коли дівчинка підросла, їй уже сповнилося тринадцять літ, на неї почали оглядатися чоловіки. Тепер батько не брав її на базар, і Бібігуль вдома самій було дуже скучно…