Грає синє море

І знову вони пливли на Полярну зірку, але тепер уже Яремко навчився маневрувати вітрилом, щоб човен плив неухильно на північ… Вони пливли й цілу ніч розмовляли. Бібігуль, користуючись тим невеликим запасом слів, які знав Яремко, намагалася розказати йому нехитрі історії, називала нові слова і пояснювала їх чи з допомогою вже відомих хлопцеві слів, чи жестами.

На третій ранок їх помітив поштовий корабель, що поспішав із Кафи на Стамбул. Капудан здивувався, побачивши в морі, далеко від берега, човник з благеньким вітрилом, а в ньому двох дітей. Він наказав змінити курс і підняти човен на борт…

Ось тоді Яремко й вирішив вдати глухонімого. Він розумів, що турки, які пливуть на кораблі, з його мови збагнуть, що він не османли, а урус. А довідавшись про це, почнуть допитувати. А допитувати турки вміють!

А козаки тим часом дрейфували біля кавказьких берегів.

Саме того ранку, коли Яремка й Бібігуль підібрав поштовий корабель із Кафи, козацький флот узяв курс на Крим.

Був ранок. Сонце тільки наполовину визирнуло з води. Олександр стояв на носі отаманської чайки разом з Недайборщем. Він дивився на захід. Десь там причаїлася Кафа.

Він вирішив остаточно — спочатку на Кафу. Після взяття Кафи козаки відпочинуть на землі, відіспляться, залікують трохи рани, а турки стомляться чекати, — отоді саме й треба впасти на них, як сніг на голову.

Спочатку взяти Кафу, зруйнувати порт, спалити турецьку ескадру, визволити бранців, поповнивши ними свої поріділі ряди, — і вже потім рушити на Стамбул.

Приголомшені страшними звістками, які надходитимуть з різних кінців, турки розгубляться, не зможуть чинити великого опору, вони негайно кинуть усі наявні тут сили проти Олександра та його армади. А цього саме йому й треба. Він розчавить і цю ескадру.

Білий птах — чайка, осяяна сонцем, летіла над хвилями. Вона була червоняста від ранкового сонця. І здавалося Олександрові, що то летить якась дивовижна іскра. Летить на південь, на Стамбул…

Від фортеці гримнула гармата.

Поштове судно з Кафи зупинилося, потім, підкоряючись наказу з новозбудованої фортеці, рушило до берега.

Невелика, але вже грізна фортеця була ще не закінчена. Не всі гармати ще встановлені в бійницях, з тилу фортеці ще велися будівельні роботи. Робітники працювали на стінах, носили камінь і розчин, бігали вгору-вниз.

Настала саме пора передобіднього намазу, але для гяурів-робітників ніякої перерви не було. Намаз і молитву творили тільки яничари та підгінчі, а також команда фортеці.

Корабель пристав до берега…

Потім знову пролунав дзвін, і робітники, які раніше ходили по риштованню, знову забігали, мов мурашня…

Комендант фортеці розпитував у капудана поштового судна про новини в Кафі. Новин особливих не було. Два тижні тому гналися за донцями, які прорвалися в Чорне море через Босфор Таврійський. Десь вони розбійничають на турецьких берегах.

— Не десь, а на сході від нас, — похмуро поправив комендант. — Донці разом з запорожцями взяли Трапезонт і Синоп. З дня на день чекаємо їх тут…

Яремко сидів на палубі й розглядав нову фортецю. Розглядав і думав, як-то важко буде йти козакам під вогнем її гармат. Тут уже не обдуриш, разом з кригою не пройдеш!

Чоловік у чалмі та халаті ходив довкола фортеці, уважно придивлявся, як ідуть роботи. Обличчя його Яремко не бачив, але йому чомусь захотілося його побачити. Було щось знайоме в цій постаті.

Біля Яремка сиділа Бібігуль і теж спідлоба розглядала фортецю, робітників, які бігали по риштованню, підгінних, котрі рикали на них страшними голосами, підганяючи…

Чоловік у чалмі та халаті — напевне, якийсь начальник на будівництві — обернувся до моря і почав розглядати корабель, наче вперше його побачив.

Погляд чоловіка в халаті зупинився на Яремкові, і хлопець, сам не знаючи чому, підвівся. Турок подивився ще далі, праворуч, але за мить його погляд знову зупинився на Яремкові.

І тоді, не думаючи ні про що, Яремко вигукнув:

— Мусію! Ціпурино!

Турок підскочив на місці мов ужалений. А потім побіг до берега, простягаючи вперед руки.

— Саїде! — застережливо вигукнула Бібігуль.

— Яремку! — долинуло з берега, і хлопець кинувся до облавка.

— Саїде! — наздогнавши Яремка, схопила його за руку дівчина. Збоку до борту бігли матроси, намагаючись схопити Саїда, який то видавався глухонімим, а то кричить на весь Босфор!

Але Яремко, не випускаючи руки Бібігуль, уже добіг до борту. Ще мить — і хлопець разом з дівчиною стрибнув у холодну воду.

Вони випірнули удвох, Бібігуль кашляла, намагалася знайти руками опору на хвилі, але хвилі не тримали її, і вона знову поринала у воду.

Та берег був близько. Ще якась хвилина, і Яремко вже вилазив на сушу, тягнучи за собою Бібігуль, яка була жива, не захлинулася, але від переляку ледве трималась на ногах… А брат у чалмі й турецькому халаті вже був біля них і дивився на Яремка та його подругу.

— Яремко? — знову розгублено запитав він.

— Яремко! — загукав хлопець на весь Босфор. — Яремко Ціпурина!

Мусій обіймав брата, і сльози котилися по його щоках. А Бібігуль стояла поряд — розгублена, мокра як хлющ, перелякана, і нічого не розуміла.