Грає синє море

Тепер уже всі, хто був у загоні сеньйора Гаспареоне, схопилися за зброю. Та Джузеппе уже стояв на ногах, в його руках було два пістолі.

— Марш у корчму, — наказав своїм воїнам Гаспареоне, і це означало, що він забороняє вступати в бій. Турки, ховаючи зброю, неохоче підкорилися і поволі пішли. Залишився лише один — біля коней, та ще Гаспареоне — біля Джузеппе.

— Вони могли з тебе зробити решето, — сказав він волоцюзі.

— Або я з них, — почулося по-італійськи з-під капелюха.

— Я — твій земляк. Сеньйор Реньєро Гаспареоне.

— Не вірю, — неохоче відповів Джузеппе.

— Ти що тут робиш?

— А ти?

— Шукаю одного чоловіка, з яким треба б порахуватися.

— Може, двох?

— Мені з них потрібен один… — хутко відповів сеньйор Гаспареоне.

— Не бачив такого…

— Ходімо зі мною, — сказав Гаспареоне і кинув на землю, під ноги Джузеппе, невеликий мішечок з золотими монетами.

— Не люблю багато ходити…

— Я ще дам…

Джузеппе відштовхнув ногою мішечок:

— Вони тобі потрібніші… Іди, не заважай мені сидіти.

Джузеппе недаремно сидів під муром. Ось уже три місяці Петро Скрипник посилав його до міста зустрічати посланця з Києва. Зв’язок з людьми Нова Борецького та з Січчю обірвався ще навесні, а в Петра накопичилося багато важливого матеріалу, який необхідно було передати. Петрового зв’язкового в Яссах можна було знайти біля одного з заїжджих дворів. Треба було підійти до носатого волоцюги і запитати італійською мовою: «Сеньйоре, чи не потрібні вам майстри по виливанню дзвонів?» — і той чоловік має відповісти: «Я теж майстер! Давайте вдвох шукати замовника…»

Ось уже три місяці Джузеппе вештався по Яссах, чекаючи умовної фрази. Але так і не почув.

Але сьогодні — це Джузеппе відчув — мало щось відбутися…

По-перше, сьогодні Джузеппе довідався, що турки взяли фортецю над Крвавицею. Для Петра це буде дуже неприємна новина, бо він, — це Джузеппе постеріг, — не раз цікавився справами в цій фортеці.

По-друге, сьогодні прибули двоє людей — і за всіма ознаками з Крвавиці. Зараз вони відпочивають у заїжджому дворі…

По-третє, щойно прибув загін турків, і теж, певно, з-під Крвавиці, хоч їхній начальник і видає себе за італійця.

А що, як оцей Гаспареоне зі своїм загоном женеться за отими двома із Крвавиці? Треба б їх попередити. А втім… Його справа — не втручатися ні в які катавасії, а чекати.

— Гей, сеньйоре, чи не потрібні вам майстри по виливанню дзвонів? — почулося раптом над вухом.

Джузеппе, виявляється, й не спостеріг, як до нього збоку тихо підійшов якийсь молодик, явно не місцевий, закурений пилюкою далеких доріг, засмаглий. Був він довготелесий і худющий, мов лозиняка, під носом стримів сякий-такий вус, а очі дивилися, не мигаючи.

— Ну, я теж майстер, — ніби неохоче відповів Джузеппе, а в самого серце радісно стрепенулося. — Давай удвох шукати замовника…

І вони одразу ж пішли від заїжджого двору. За муром Клюсик свиснув на свого коника, і той покірно пішов за ними.

— Негайно веди мене до Авдитора, — наказав Клюсик.

…Вислухавши наказ Йова Борецького, переданий Клюсиком, а потім розповідь Джузеппе про двох чорногорців із Крвавиці та двадцятьох турків на чолі з якимось сеньйором Гаспареоне, Петро Скрипник рвучко підвівся з-за столу і коротко наказав:

— Негайно до заїжджого двору! Боюсь, що доведеться багато стріляти… Ти можеш? — запитав у Клюсика.

— Трохи… — скромно відповів Тиміш.

— А мені треба не трохи.

— Ну, муху на льоту не встрелю, а як сяде на стіну, то уб’ю.

«Отже, якщо Гаспареоне тут, то, виходить, граф Олександр іще не в його руках, — вирішив Петро. — Певно, один з тих двох, що прибули з Крвавиці, і є Олександр».

— Ліва щока в одного серба чи чорногорця сіпалася? — різко запитав Петро у Джузеппе.

— Ні… Один тільки раз… А що?

— Потім узнаєш. А зараз таке: цього чоловіка нам треба будь-що оборонити від твого Гаспареоне…

Вони зайшли в корчму саме в той момент, коли до Йована й Олександра підсів сеньйор Гаспареоне. Турки сиділи за столами й не спускали очей зі свого начальника та двох незнайомців. У руках у всіх були пістолі.

Джузеппе влетів у двері, мов ядро з гармати, і гукнув:

— Сеньйоре Гаспареоне, є новина! Я готовий до ваших послуг!

За ним ввійшли Клюсик і Петро.

Окинувши поглядом приміщення, Петро миттю зорієнтувався. Так, за столом був Олександр — Ях’я, якого він знав іще з дитинства. Навпроти Олександра сидів готовий до стрибка Гаспареоне, якого Петро бачив уперше, але це був явно Кемаль Сус, про якого Скрипник чув дуже багато. Чи знав про Скрипника Кемаль? Навряд… Авдитор працював тихо, без крові й пострілів.

— У мене фірман найяснішого хондкара Мустафи, — швидко сказав по-турецьки Петро. — Вас негайно треба доставити в Стамбул!

Ясна річ, Гаспареоне не повірив жодному Петровому слову. Але ж повірила, хоч на мить, охорона. Турки повернулися в бік Скрипника. В цю мить вони й побачили, що просто на них спрямовані пістолі Клюсика, Джузеппе і Петра. А з-за столу цілився в лоба Гаспареоне пістоль Йована.

— Покласти на стіл пістолі! — ласкавим голоском мовив Джузеппе. І турки одразу кинули зброю на столи.

— До нас, — кивнув Петро графові, і Олександр разом з Йованом вискочили з-за столу.