Грає синє море

Розділ восьмий, що розповідає, як можна втрапити в пастку там, де на неї найменше чекаєш

Було тихе передосіння на Дністрі, коли ранками над річкою починають клубочитися теплі тумани, коли завше каламутна хвиля стає прозорою, мов скло, а гористий лівий берег здається ближчим, ніж звичайно. О такій порі чутно, як на півдесятка верстов від тебе гавкають собаки, як кукурікають півні, як дзенькає дужка відра.

Раннього ранку старий поромник Никодим сидів уже на березі, ніби чекав на людей з того берега. Коли б сьогодні був ярмарок, то це було б зрозуміло. Але сьогодні день — якнайбуденніший, ніхто нікуди не їхав, і однак Никодим сидів на своєму поромі, вслухаючись у рипіння старих сухих дощок, смалив люльку й неквапно виводив під ніс стару-престару пісню:

А ми просо сіяли-сіяли,
Ой, дід-ладо, сіяли, сіяли…

А тим часом із заростей на протилежному березі на Никодима невідривно дивилося двоє вузьких очей. Поромник співав неохоче, співав тихо, повторюючи одні й ті ж слова, але тиша була така, що татарин Риза чув геть усе…

— Співає, — задоволено прошепотів він сам собі.

Правий берег — такий гірський, як і лівий, — геть увесь поріс лісом. Вузький шлях спускався до? річки і впирався в пором, на дошках якого сидів і тихенько виспівував дід.

Мурза Риза обережним котячим рухом опустив гілку так, що вона навіть не шелеснула, потім нечутно прошмигнув між заростями до людини, яка лежала за корчем.

— Ну, що? — почувся по-татарськи шепіт із-за корча.

— Поки що нічого, — так само тихо відповів Риза.

Гаспареоне зняв капелюха з обличчя і розплющив очі. Страшенно втомили його останні дні, отож зараз треба було хоч трохи відпочити. Він звик чекати. В цьому була і своя принадність. І хоч на обличчі не відбилося нічого, проте той, хто міг би залізти йому в душу, прочитав би, як напружилися зараз усі нерви Кемаля Суса перед завершенням важливої операції в ім’я порятунку Османської імперії. До Дністра він прибув вчасно, встиг знайти мурзу Ризу, встиг підготувати прекрасну пастку для Ях’ї та його супутників, і от зараз усі вони любесенько припливуть на отому поромі в руки сеньйора Гаспареоне.

Проте в товаристві Ризи важко зосередитися на плані подальших дій. Бо вже зараз татарин починає пошепки запитувати:

— Риза хоче запитати… Вчора — чекав. Позавчора — спалив усі пороми на Турлі, крім он отого, людей поставив скрізь. Сьогодні — вже день, а нікого нема. Де ті люди, які везуть золото?

Побачивши, що Гаспареоне байдуже дивиться в небо, зовсім розпалився і, бризкаючи слиною, повів далі:

— Чи ти, гяуре, брехав мені, мурзі Ризі? Що мурза Риза скаже джигітам? Секим-башка?.. Як тільки Кадир сюди прийде, я збираю своїх — і їду додому.

Саме в цю мить Гаспареоне й схопив Ризу за барки. Так мангусти хапають гадюк.

— Якщо твої віслюки, — прошепотів Гаспареоне, перевалившись на Ризу, — пропустили повз себе цих п’ятьох, то я тобі відрубаю вуха й викину свиням! А тепер тихо!

Гаспареоне відпустив Ризу так само несподівано, як і схопив його. Татарин похмуро потер шию і, відсунувшись на безпечну відстань, одкашлювався.

— Тихо! — пошепки наказав Гаспареоне.

— Мій Кадир гляне — блоху в овечій вовні побачить, — усе ще віддихуючись, промовив Риза. — А ти хапаєш за горлянку.

Гаспареоне знав Ризу. Людина він підступна, як і всі кримські мурзи. А проте якщо розлютиться і щось пообіцяє, то можна бути певним: Риза виконає обіцянку. Зараз він розлютився, і ось-ось з його язика зірветься якесь необережне слово…

Проте Гаспареоне не був би Кемалем Сусом, якби він навіть у такій ситуації показав, що злякався Ризи. Не змінюючи ні пози, ні виразу обличчя, він сказав:

— Якщо ці п’ятеро пройдуть повз нас на Запоріжжя, до урусів чи касапчі[63] то ти ніколи не побачиш ні золота, ні навіть сонця… Один з цих гяурів — Ях’я, син султана Амурата Третього.

Риза здивовано оглянувся на Гаспареоне. От тобі й маєш! Учора й сьогодні торочив про якесь золото, тепер — про якогось Ях’ю, який буцімто є сином Амурата Третього…

— Ях’ю задушили ще тридцять літ тому в Трапезонті. Мене ще тоді й на світі не було. А ще ходили чутки, ніби він помер од віспи… Нема Ях’ї, є твої нікчемні вигадки!

— У людини є тільки одна смерть. А якщо ти знаєш аж про дві смерті, то, отже, жодної з них не було. Так ось. Ях’я хоче вилізти на престол Баба-Алі і підписати мир з усіма своїми сусідами…

— Ніколи він не вилізе на престол! П’ятьох гяурів він знайде, а хто ще з ним піде?

— Всі гяури Європи підтримають його…

— Ти їм скажеш про золото, як мені? — глузливо вищирився Риза.

— Візьми отой кизяк та затули ним свого поганого рота, — порадив Гаспареоне. — Збере запорожців з донцями та й піде на Стамбул!

— Навіть мій Кадир знає, скільки разів запорожці й без Ях’ї ходили на Стамбул.