Грає синє море

— Фірман? Де фірман? — вигукнув Гаспареоне.

— У мене в кишені, — всміхнувся Скрипник, побачивши, що граф з Йованом уже в нього за спиною. — Розплатитеся з господарем за себе й за моїх хлопців! І не ворушитися!

Коли ошелешений Гаспареоне вискочив на вулицю, він побачив, що один з його воїнів лежить убитий, коней забрали втікачі і вже мчать кривими, курними вулицями Ясс…

Дев’ятнадцять вершників кинулися вслід за втікачами. Власне, дев’ятнадцять їх було, коли вони від’їжджали від корчми. Тільки-но вони вскочили у провулок, їх одразу поменшало. Джузеппе вистрілив з двох пістолів, а потім ще з двох. Четверо сипахів, навіть не встигнувши ойкнути, впали в пилюку. Потім ще кілька злетіло з коней на другому і на третьому повороті. А коли Гаспареоне з охороною мчали містом, до кінця мосту доскакав тільки він; і тоді, побачивши, що на нього чекає те ж саме, що спіткало його загін, кинувся з коня у придорожні кущі.

Він знав, що супротивники не перевірятимуть зараз, чи живий він, сеньйор Гаспареоне, їм зараз не до нього. Вони поспішають на Україну і не збираються витрачати жодної хвилини.

Тепер сеньйор Гаспареоне мусив поспішати на Дністер, де ходить зі своєю ордою мурза Риза… Перестріляти б усю цю п’ятірку. За голову мертвого Ях’ї заплатять менше, ніж за живого султанчука, але однак заплатять добре. Крім того, не можна допустити, щоб хтось чув справжнє ім’я сеньйора Гаспареоне — шпигун не любить, щоб його ім’я було розкрите…

Розділ сьомий, в якому врятований називає свого доброчинця Іскаріотом

Коли мімарові Мусі ставало тяжко на душі, він сідав читати вірші одного хоросанського еміра. Той емір сам себе називав Співучим Алішером.

Одна з його книжок називається «Пташина мова». І в ній Муса знайшов притчу про шейха Санаана. Той шейх покохав християнку. Але красуня сказала: «Я прийму твоє кохання, якщо ти вип’єш вина і з’їси свинини, тобто зробиш те, що заборонено кораном і що роблять християни». І Санаан випив вина, з’їв шмат свинини і перехрестився… Поет не засуджує шейха. Він сказав: Санаан зробив те, що звеліло йому кохання. І в цьому — найвища правда.

— Так, у ц-цьому є в-висока п-правда, зодчий Мусо, — прошепотів колишній Мусій Ціпурина. Він думав про те, що поет, мабуть, зрозумів би його, Мусія Ціпурину, чому він став мімаром Мусою. Не підлість, не слабкодухість, а любов до зодчества привела його на цей шлях. Він мусить перевірити свої й Атанасієві математичні підрахунки, збудувавши небачену мечеть у Стамбулі. Якщо розрахунки правильні, то тоді люди дістануть з його рук новий спосіб проектування й побудови великих споруд.

Перед тим він, Мусій, ще не перейменований на Мусу, врятував для Туреччини одну велику фортецю, що будувалася на відвойованій у Персії території. Зодчий-італієць помилився в розрахунках. І от фортечні мури та бійниці, виведені майже наполовину, раптом почали загрозливо відхилятися од вертикалі. Всі мімари Баба-Алі ламали голови: що робити? Не ламав голови тільки італієць — Осман Другий власноручно її відрубав, мовивши при цьому, що такі гарні плечі достойні носити голову далеко розумнішу. Тоді ж то Мусій Ціпурина, зробивши цілу систему підрахунків, переконливо довів султанові та його радникам, що фортецю можна врятувати і що це обійдеться зовсім недорого… Після цього йому й було доручено зайнятися спорудженням нової мечеті Османіє.

Чомусь зовсім не до речі згадався менший братик — Яремко Ціпурина. Зовсім іще малий був, коли його востаннє бачив Мусій. Мусієві вдалося втекти від графа Лозовицького… А що ж Яремко?

І здалося раптом Мусієві, що Яремко ніби гукає його. От так, наче почув, як гукнув брат: «Допоможи мені! Погано мені!»

Вхопився за голову поголену, сидів, кусав короткий вус, водив рукою по обличчю, подзьобаному ще в дитинстві віспою.

Коли мімарові Мусі стає тяжко на душі, він читає вірші хоросанського еміра. Але зараз навіть співучі поезії не розважають.

…Знову опустив голову, почав роздивлятися план великої мечеті.

Делавер — покійний уже Делавер! — якось сказав:

— Ти дивись, гяуре, щоб не збудував посеред Стамбула християнського собору! Тоді полетить твоя голова в Босфор.

Дурний він був, цей Делавер! І загинув по-дурному. Не здатний він був зрозуміти, що християнський храм з хрестом на маківці вимагає зовсім іншого геометричного вирішення, аніж мечеть, яку завершує півмісяць… Він сказав тоді Делаверові:

— Чи знаєте ви, що Айя-Софія мусила б мати іншу геометрію бані, оскільки зараз на ній сяють півмісяці? Це просто всі звикли до неї такої — і вона не викликає ніяких заперечень неузгодженістю своїх форм. Але ж, мабуть, сам Султан Мехмет Другий, хоч і радів страшенно, побачивши замість хрестів півмісяці, відчув неузгодженість, неприродність завершення Айя-Софії…