Грає синє море

І шкодувати їм не довелося. Бо такий уже ж гарний та ласкавий, щедрий та привітний виявився пан Гаспареоне, що ну! Скільки він знав усіляких побрехеньок, смішних небилиць із життя французьких, іспанських та ангелянських королів, що пан Сулятицький із товариством аж роти пороззявляли…

Після третьої чарки пан Сулятицький вийшов з корчми подихати свіжим повітрям. Виявилося, що і в сеньйора Гаспареоне таке ж бажання. Вони вийшли з корчми

— Господи, — мовив пан Славек, — ми, здається, так міцно засіли за столом, що непомітно й день промайнув. А нам же іще їхати й їхати.

— Ой, пробачте. Я цього не знав… Але якщо панове їдуть до Києва, то сеньйор Гаспареоне насмілився б набиватися їм у попутники.

— Я надзвичайно радий! — верескнув пан Сулятицький. — Ми простуємо саме туди!

— Оце й усе, що пан мені мав сказати?

— А-а-а… та то я хтів поділитися деякими міркуваннями…

— Щодо?

— Щодо тих людей, що ними пан так пильно цікавився.

— Ви знаєте цих людей?

— З так званим графом і з голопупим я навіть мав добру сварку, яка, на жаль, скінчилася нічим. Але я цього не подарую, слово гонору!

— І коли була ця зустріч і ця сварка?

Пан Сулятицький завагався. Йому незручно було вимагати за це гроші в такого симпатичного пана, як Гаспареоне. Але…

— Візьміть ось оце від мене, — ласкаво й притишено мовив італієць і так ловкенько подав до рук панові Сулятицькому гаманець, що він невідомо як одразу ж опинився у нього в кишені. І мовби між іншим: — Тут саме золото… Ну? Так коли?

— Вчора увечері…

І пан Славек докладно розповів про сварку все, що йому запам’яталося.

— Ай-ай-ай! І оці негідники так вас образили, а ви, пане Сулятицький, не змогли їм віддячити?! Ні, це вище моїх сил… Дайте мені вашого пістоля, друже мій, і я застрелю цього негідника!

— Якби він тут був, то я б і сам…

— А вони вже поїхали? Якою дорогою?

— У тім-то й річ, що я вже спав і не бачив. Але корчмар, певне ж, мусить знати… Та й… я й сам був трохи винен тоді…

— І ви ще називаєте цього пройду графом! Та ніякий він не граф!

— А хто ж — Дмитрій Самозванець?

— Не Дмитрій, але що самозванець, то так! Це пройда й авантурник, який ніколи не мав жодного титулу.

— Єзус Марія! — у відчаї схопився за голову пан Сулятицький. — І я прохав у нього та його голопупої кумпанії пробачення!

— Атож! І за це його треба здорово провчити.

— О! Він ще не знає пана Сулятицького! Герць!

— Простіше, — поправив сеньйор Гаспареоне. — Кулю в спину.

— Як-то? Я — благородний пан.

— По-перше, принизливо битися з людиною, яка нижча за тебе походженням. По-друге… послухайте, що я вам скажу. За великі злочини цього чоловіка присуджено до смерті у трьох царствах: у Франції, Іспанії та Англії. І скрізь обіцяно велику нагороду тому сміливому чоловікові, що вб’є цього мерзотника. Навіть турки — я чув — обіцяють величезні гроші за його голову.

— Він що — і їм нашкодив?

— Певно, що так.

— Е-е-е… — задумливо протяг пан Славек. — Це міняє справу. Але чому ж ви самі не хочете заробити такі великі гроші?

— Як-то не хочу? — аж спалахнув благородним гнівом сеньйор Гаспареоне. — Сам круль Сигізмунд доручив мені прибрати цього негідника. Я б давно вбив цього пройду, але ж він весь час од мене втікає і надто пильно оберігає своє життя.

— О, що пройда, то це ви дуже точно сказали, ласкавий пане. Він навіть не захотів прийняти мого виклику на герць!

— Отож-то й хе-хе… Це — величезний боягуз. Він ніколи не піде на відкритий двобій. Йому треба стріляти тільки в спину. А крім того, треба перебити його охорону. Бо тії розбійники не мають жодного уявлення про шляхетність і правила лицарського герцю. Вони стріляють з пістолів — і дуже влучно.

«Недаремно ж ото мені здалося, що цілих сорок пістолів дивилися на мене», — подумав пан Славек, а вголос сказав:

— Так, то буде дуже нелегка справа. Треба щось зробити, аби їх усіх одразу… Га?

— От-от… Ви — геніальний стратег.

Вуста пана Сулятицького мимоволі розтяглися в радісну усмішку. Як точно підмітив сеньйор Гаспареоне те, чого не помічали інші! Скільки раз, лежачи в постелі, пан Славек подумки громив усіх-усеньких ворогів, які тільки існують на світі; і які ж це були блискучі розгроми — до ноги, упень!

— Ви — природжений стратег! Коли ви знищите свого псевдографа, вас запросять до себе на посаду генерала англійський та французький королі. Але ви йдіть до французів. Після перших блискучих ваших перемог круль Сигізмунд побачить, кого він недооцінив, — і ви повернетеся додому коронним гетьманом. І тоді хай тремтять усі вороги Польщі!

— Ну, це до того, що не кажи гоп, доки не перескочиш, як кажуть хлопи, — несподівано озвався з-за рогу пан Адамек.

— Адамку, як тобі не сором отак підслуховувати! Буцім ти не шляхтич, а якась там покоївка! — заверещав пан Сулятицький.

— Я, прошу ясновельможного пана, нічого не підслуховував. Я просто вийшов та й почув, що ви розмовляєте про якісь вояцькі справи. Я зразу дав знати, що ви не самі…

— А що роблять пан Влодзімєж і пан Євгеніуш? — запитав сеньйор Гаспареоне.

— Допивають другу сулію і співають пісень, мов якісь хлопи, — сердито відповів замість Адамка пан Славек.