Груші в тісті

Крик, галас з усіх сторін, люди обіймаються, братаються, разом п’ють і закусують, запах вуджених ковбас, шинок, горілки витає у повітрі і лоскоче ніздрі. Такого дива я ще не бачив. А по грі, коли наші виграли в донецьких москалів, юрби народу висипалися зі стадіону і, побравшись за руки, рушили вулицями вечірнього Львова. Попереду хтось щось кричить, скандує, інші підхоплюють. Ми з Чубаєм крокуємо в шерензі, овіяні цим неймовірним магнетизмом юрби, готові в таку мить на все – на барикади, революцію, смерть.

І я тоді побачив, що Україна таки не вмерла, вона ще живе і не тільки нам, інтелектуалам, світилася її зоря, але й оцим простим дядькам, школярам і навіть пиякам.

Чубай і євреї

Чубай до євреїв ставився цілком нормально, як і до будь-якого іншого народу, не любив лише «русскіх єврєєв», які відхрещувалися від свого єврейства, які зрікалися своїх родових імен і прізвищ і ставали Озєровими, Соколовими, Орловими і т. д. Якось Грицько привіз із Москви довідник Союза пісатєлєй Москви, де вказано було дійсні прізвища цих літераторів, більшість із них були євреями. Сходознавці, пушкіновєди, перекладачі були євреями сливе поголовно. Гриць був також свято переконаний, що і Пушкін єврей, бо ж по дідові був Абрамович. Цього для Грицька було достатньо.

Якось я сказав, що Баратинський оригінальніший за Пушкіна, бо Пушкін багацько своїх віршів просто передер у французів.

– Та й він єврей, – відмахнувся Грицько.

– Хто – Баратинський? – здивувався я.

Відповідь звучала безапеляційно:

– Євгєній Абрамовіч?

Промовивши це, Чубай мовби вирішив будь-які сумніви, щодо походження Баратинського, хоча в ті часи Абрамом, Давидом чи Ісааком могли назвати і християнина.

Колоритним персонажем був Сергій Ф. Він керував літературною студією в РОКСі і згуртував довкола себе російськомовних інтелектуалів. Розмовляв Сергій винятково російською, був і сам неабияким інтелектуалом, нарівні з ним міг дискутувати хіба Роман Кісь, бо я настільки філософією і новітніми течіями в літературознавстві та лінгвістиці не переймався.

Я вже казав, що Гриць позаочі міг бути в’їдливим. Не пошкодував він і Сергія, написавши у 1978 році вірша, якого пізніше Віктор Морозов поклав на музику і частенько виконував у нашому товаристві. Досі ця пісня не публікувалася, я ж дозволив собі лише прізвище героя скоротити.

Ф. Сєргєй – нє єврєй,
Ф. Сєргєй нє жид.
Ф. Сєргєй-нєєврєй,
По лєсу бєжит.
Он бєжит і пайот:
«Я нє тот, нє тот.
Может бить, что муравєй,
Может салавєй,
Даже, может, Бармалєй,
Только нє єврєй».

Вторіт нє єврєю
Птічєк сводний хор.
І запєл под єлью
Рабін мухомор:
«Что за наказаніє,
Что за срамота,
Что за абрєзаніє
В етаво Ф…та?»

Ф. Сєргєй – нє єврєй,
Ф. Сєргєй – удод.
Он бєжит і пайот:
«Я нє тот, нє тот.
Может бить, что Галілєй,
Может, Апулєй,
Даже, может, мавзолєй,
Только нє єврєй».

Вторіт нє єврєю
Птічєк сводний хор.
І вопіт под єлью
Рабін мухомор:
«Нє пиліт дарожка,
Нє дрожат кусти.
Пушкін бил єврєєм,
Будєш ім і ти».

Спільні смаки

Одного разу Грицько, побачивши в моєму туалеті – а то була стара дерев’яна буда в кутку подвір’я – нічого не варту книженцію Володимира Дрозда, – сказав:

– І в мене в кльозеті висить така сама книжка.

Льоня Швець на те пожартував:

– Це свідчить про ваші спільні смаки.

– Це скорше свідчить про спільні смаки наших задниць, – відказав Гриць.

Облом

1979 Новий рік я зустрічав у товаристві Грицька і Галі Чубай у мене вдома на Замарстинові. Чому нас було тільки троє? Бо інколи і на хитрого лиса трапляється інша хитрість.

Я зустрічався одночасно з двома дівчатами – Надею і Танею. І спланував цей вечір таким чином, щоб зустріти Новий рік з обома, але щоб вони не пересіклись. Отже Таня мала приїхати о сьомій вечора, а об одинадцятій на таксі їхати до своїх батьків, Надя жила неподалік і повинна була прийти після одинадцятої.

Усе мало грати, як за нотами. Але не зіграло. Усі мої дівчата полюбляли попліткувати з моєю сусідкою, і коли приходили до мене, то забігали й до неї. Я тут теж намагався усе регулювати, аби вони не зустрілися, але ж телефону у мене не було, і одного разу за кілька днів до Нового року вони таки перетнулися у сусідки за моєї відсутності. От вони там і порозумілися й вирішили мене провчити – не прийшли обоє.