HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Розслідування доручають комісарові Паннвіцу, тому самому чоловікові в чорному плащі, який на мить забігав до лікарні, куди його відправило за новинами ґестапо. Докази, знайдені на місці злочину, — пістолет-кулемет «стен», портфель із внутрішніми елементами протитанкової гранати англійського виробництва — не лишають жодних сумнів: до замаху причетний Лондон. Паннвіц доповідає Франку, той знову телефонує Гітлеру. Удару завдало не чеське підпілля. Франк відраджує вдаватися до масових репресій, адже це могло би справити враження, ніби серед місцевого населення існує потужний опір. А якщо показово покарати лише диверсантів разом зі спільниками та їхніми сім’ями, то подія матиме масштаб індивідуальної акції, організованої з-за кордону. Ідеться насамперед про те, щоб запобігти невигідному для громадської думки враженню, начебто замах на Гайдріха є виявом загальнонаціонального бунту. Дивно, але доводи на користь стриманості більш-менш переконують Гітлера. Масові репресії на якийсь час відтерміновано. Однак, поклавши слухавку, Гітлер напускається з лайкою на Гіммлера. Як це так? То чехам не подобається Гайдріх? Гаразд, тоді треба знайти їм когось гіршого! Тут, очевидно, западає мовчанка, бо знайти гіршого за Гайдріха не так просто і на роздуми потрібен час.

Гітлер і Гіммлер починають крутити мізками. Є, певна річ, кілька високопоставлених есесівських офіцерів, які цілком згодилися б, щоб організувати бійню, однак усі вони на Східному фронті, де тепер, навесні 1942 року, їм теж не бракує роботи. Урешті-решт вибір зупиняється на Курті Далюґе, який дуже доречно перебуває саме в Празі, поїхав туди на лікування. За іронією долі Далюґе, начальник поліції порядку, який нещодавно дістав звання оберстгрупенфюрера СС, — прямий конкурент Гайдріха, хоча й далеко не такий здібний, як той. Протектор його завжди називав не інакше, як «йолопом». Якщо Гайдріх очуняє, то вкрай образиться. Ну, нехай одужає, а там треба буде поміркувати, на який вищий пост його призначити.

Гайдріх саме очунює. Операція пройшла добре. Німець-хірург налаштований доволі оптимістично. Щоправда, довелося видалити селезінку, але жодних ускладнень начебто не повинно бути. Дивує хірургів тільки одне: що це за жмутки волосся, яке вони познаходили скрізь? Лікарі не відразу розуміють, що кінською волосінню набито шкіряне сидіння «мерседеса», яке розпороло під час вибуху. На рентгенограмі не було зрозуміло, чи потрапили маленькі шматочки металу до життєво важливих органів. Однак уламків там не виявлено, і світила німецько-празької медичної науки можуть відітхнути з полегшенням. Ліна, якій повідомили про те, що сталося, лише о третій годині дня, поруч із чоловіком. Ще причмелений після наркозу, ледве ворушачи губами, Гайдріх звертається до своєї дружини: «Потурбуйся про наших дітей». Здається, цієї миті він не надто впевнений у своєму майбутньому.

Тітонька Моравець не тямить себе від радості. Вона вривається до квартири консьєржа й кричить: «Ви чули, що сталося з Гайдріхом?» Авжеж, усі вже чули, по радіо. Тепер лише про це й мови. Однак також повідомляють серійний номер другого велосипеда, залишеного на місці замаху. Тітоньчиного велосипеда. Десантники забули затерти цифри. Радість пані Моравець миттю зникає, тітонька полотніє й гірко докоряє хлопцям за таке недбальство. І, попри це, вона готова прийти їм на допомогу. Ця жіночка вочевидь людина дії, а тепер не час нарікати. Вона не знає, де переховуються десантники, але мусить їх знайти. І, не думаючи про втому, тітонька Моравець біжить їх шукати.

По всьому місту розклеєно червоні оголошення двома мовами, як то завжди робиться, коли треба щось повідомити місцевому населенню. Цей плакат безперечно стане головним експонатом майбутньої музейної виставки. Ось що на ньому написано: